Частина XLIX. Двоє проти безодні

«Найстрашніший для ворога момент — коли двоє перестають битися окремо й починають дихати одним ритмом.»

Демон рушив першим. Без крику. Без попередження. Лише один спокійний крок. Потім другий, слідом третій. Наче він ішов не в бій, а просто за тим, що вже давно належало йому. Він не зняв піджак, лише розстебнув його, щоб той не заважав. Лія відчувала, як останній препарат лише починає розганятися по тілу. Серце ще тільки набирало шалений ритм. Пальці ніби повертали собі силу. Але це ще замало. Їй потрібна була ще мить.

— Хан. — Тихо сказала вона. — Мені потрібна хвилина.

Він навіть не озирнувся. Лише коротко кивнув на її прохання.

— Я зрозумів. — Впевнено промовив Хан. — Відпочинь скільки потрібно.

Наступної миті він різко штовхнув її долонею в груди, змусивши зробити кілька кроків назад. Не грубо, саме настільки, щоб відсунути її за власну спину. І одразу зустрів Демона. Перший удар був страшним. Кулак врізався просто в груди Хана. Повітря миттєво вилетіло з легень. Його відкинуло на крок назад, але він устояв. Хан одразу відповів. Короткий прямий удар у щелепу. Демон навіть не похитнувся. Лише повернув голову. Ніби перевіряючи, чи це справді був удар.

Лівий кулак блискавично врізався Ханові під ребра. Другий у живіт. Третій ковзнув по щоці, розсікаючи шкіру. Кров одразу побігла вниз. Хан сплюнув її просто собі під ноги. І знову пішов уперед. Він знав, що не переможе сам. Його завдання було іншим. Дати їй час. Він пропускав удари. Блокував лише ті, що могли одразу покласти його на землю. Решту приймав. І щоразу відповідав. Ліктем, коліном, коротким ударом у печінку, у сонячне сплетіння, у коліно.

Демон почав дратуватися. Вперше. Бо людина, яку він вважав уже мертвою, продовжувала стояти за спиною зрадника. Це змінило його стиль бою. Тепер він став жорстоким.

Лія повільно відійшла на кілька кроків. Світ усе ще трохи хитався, але вже інакше. Шум у голові почав стихати. Серце билося дедалі швидше. Кров ніби кипіла. Вона повільно повела плечима. Розім’яла шию, хруснули хребці. Ліа стиснула й розкрила кулаки. Пальці більше не тремтіли. Відчувався холодний і гіркий присмак у роті. Але вона знов почала бачити чіткіше. А весь біль, який був ще хвилину назад просто зник. Немов його вимкнули.

Демон саме вдарив Хана коліном у живіт. Той зігнувся. Наступний удар прилетів зверху, прямо в скроню. Хан упав одразу. Асфальт глухо прийняв його тіло. Саме тоді Лія рушила. Швидко, майже безшумно. Демон лише почав повертати голову. Але було вже запізно. Лія зʼявилась неочікувано, перехопила його праве зап’ястя, нахилила донизу. Різко провернула кисть назовні. Однією ногою переступила через його руку. Другою миттєво перекинулася поверх неї. Усе тіло стало важелем. Вона різко провернула корпус. Хруст. Глухий, моторошний. Праве плече Демона неприродно змістилося. Суглоб вискочив із западини. Його права рука безсило повисла. Навколо одночасно пролунав приглушений вдих десятків людей.

— Вона…

— Вивихнула…

— Неможливо…

Демон уперше скривився. Не від болю, більше від злості. Ліва рука вже летіла до Лії. Але не долетіла. Її зупинив Хан. Він уже був на ногах. Його пальці намертво стиснули зап’ястя Демона.

— Не чіпай її. — Зло прогарчав Хан.

Хан і Ліа зустрілися поглядами. Без слів. Без команд. Лише одна секунда. І цього вистачило. Разом вони різко штовхнули Демона. Той зробив кілька вимушених кроків назад.

Лія знов перевела погляд на Хана. Він на неї. Ніхто нічого не сказав. Бо не було потрібно. Вони одночасно зірвалися вперед. Наче роками тренувалися разом. Хан ішов першим. Лія миттєво заходила збоку. Коли Демон намагався пробити Ханові груди, Лія вже відводила удар ліктем. Коли він розвертався до неї, Хан уже заходив зліва, змушуючи повернути корпус.

Удар. Ще. Ще.

Їхні рухи дивовижно доповнювали один одного. Лія пам’ятала три порізи на тілі Хана. Тому щоразу перекривала саме цей сектор. Хан бачив, як після удару в скроню, вона іноді запізнюється на частку секунди, особливо, коли удар іде зверху. Тому кожен замах у голову зустрічав власним блоком. Вони навіть не домовлялися. Просто відчували один одного.

Демон раптом зрозумів. Вони перестали бути двома бійцями. Перед ним стояв один противник. Лише з двома серцями. Його обличчя вперше втратило байдужість.

— Цікаво… — Пошепки промовив Демон.

Він різко розвернувся. Лівий лікоть врізався Ханові в щелепу. Скреготнули зуби. Тіло Хана відлетіло убік. Майже одночасно нога Демона різко вдарила Лію під ребра. Повітря вибило з легень. Вона також відлетіла на кілька метрів. Обоє впали майже одночасно. Запала коротка тиша. Демон повільно опустив погляд на власне праве плече. Стиснув зуби. Лівою рукою схопив плече і різко смикнув. Глухий хрускіт пролунав навіть серед повної тиші. Плечовий суглоб став на місце. Він повільно стиснув пальці правої руки. Наче перевіряючи, чи вона знову слухається. Потім підняв голову. Його погляд став зовсім іншим. Без посмішки, без зверхності. Лише холодне усвідомлення. Перед ним більше не було пораненої дівчини і зрадника. Перед ним стояли двоє супротивників, яких уже не можна було недооцінювати.

Лія торкнулася асфальту лише плечем та спиною. І вже наступної миті перекинула тіло вбік, обличчям до Демона. Вона навіть не дозволила собі повністю впасти. Долоні вперлися в землю, ноги різко підштовхнули тіло вгору. Ще мить і вона вже бігла.

Хан піднявся майже одночасно з нею. Вони знову рушили разом. Лія була швидшою. Вона першою скоротила дистанцію. Демон заніс ліву руку для удару. Ліа присіла, майже пролітаючи під ударом. Відсунулася вправо, а лівий кулак різко врізався Демону просто в сонячне сплетіння. Шумний видих. Корпус ворога мимоволі подався вперед. Саме цього вона й чекала. Правий удар короткою дугою підлетів просто в підборіддя. Голова Демона різко сіпнулася назад. І саме тоді Лія відчула, як сильна рука штовхнула її в плече.