Частина XLII. Сон, що лікує

«Іноді найважча битва — дозволити собі відпочити, коли часу майже не залишилося.»

До бою залишилося три дні. Перші зміни стали помітними вже наступного ранку. Рен саме вводив чергову ампулу через катетер, коли Лія, сидячи на краю дивана, почала повільно кліпати очима.

— Знову гаряче? — Тихо усміхнувся він.

Вона спробувала відповісти, але вийшло важко.

— Просто…

Договорити вона не встигла. Її голова повільно схилилася набік, а очі заплющилися. Рен ледь встиг підтримати її. За кілька секунд вона вже рівно дихала. Рен навіть не здивувався. Лише обережно вклав її на диван та перевірив пульс.

— Працюють… — Зовсім тихо промовив Рен.

Кай, який тільки підійшов, став поруч та насупився. Він уважно дивився на дівчину, яка лише хвилин тридцять назад прокинулась. Він засмучено опустив плечі, адже навіть не встиг поцілувати нормально.

— Це взагалі нормально? — Тихо спитав Кай, та підсів поруч з диваном.

— Більш ніж. — Рен підвівся на ноги.  — Організм зараз витрачає шалено багато енергії. Зв’язки, м’язи, дрібні судини, усе відновлюється значно швидше. Сон це найкраще, що вона зараз може робити.

Кай ще раз подивився на Лію. Вона спала спокійно. Не було вигляду, що її щось турбує. Ні біль, ні жахіття. Це був мирний сон. Він лише тихо зітхнув.

— Добре…

Кай піднявся на ноги, нахилився і обережно просунув одну руку під коліна, іншу під спину. Підняв її так легко, ніби вона взагалі нічого не важила. Лія навіть не прокинулася. Лише несвідомо сильніше притиснулася до нього.

— Вона вже знайшла найзручнішу подушку. — Засміявся Дам, виглядаючи з кухні.

— Замовкни. — Буркнув Кай.

— Що? Це ж правда.

— Вона постійно буде так засипати? — Спитав Кай, стоячі посеред вітальні з дівчиною на руках.

— Спати вона буде багато. Але, я не думав що буде саме так. Вона сиділа нормально, а потів враз заснула. Подивимось, як її організм буде реагувати. Взагалі, вона повинна бути втомленою та просто більше спати. Можливо, вона приховує свій стан, і ми бачимо це.

Навіть Рен ледь усміхнувся. Кай тяжко видихнув і рушив далі. Він заніс її до кімнати, обережно поклав на ліжко, Ліа одразу лягла на бік, обійнявши подушку. Кай накрив її ковдрою. Потім трохи подивився на неї і прибрав пасмо чорного волосся зі щоки. Лише після цього тихо вийшов.

Після обіду Лія прокинулася, так, ніби нічого й не сталося. Навіть трохи здивувалася, адже останнє що вона памʼятала, це вітальня і Рен зі шприцом. Зараз вона була в кімнаті одна, навіть Кая не було. Вона впевнено встала на ноги не відчуваючи запаморочення. Завмерла. Хвилину стояла мовчки, уважно дивилась на свої ноги. І стрімко пішла на перший поверх. В вітальні був лише Рен.

— Я довго спала? — З ходу запитала Ліа.

— Майже чотири години. — Відповів Рен, не відірвавши погляду від своїх записів.

Вона лише кліпнула. Подив одразу відобразився на обличчі.

— Серйозно? — Не вірячи перепитала Ліа, так і не рушив з місця.

— Це тільки початок.

— Чудово… — Тихо промовила Ліа відвернувшись.

— Не бурчи.

— Я не бурчу.

— Бурчиш.

Лія лише фиркнула.

— Лікарю, ви дуже дратуєте. — Промовила Ліа і поглянула на брата.

— Зате ти жива.

На це вже нічого було відповісти.

Ближче до вечора вони всі сиділи у вітальні. Дам захоплено розповідав якусь історію. Кай сперечався з ним. Хаято читав книгу. Шін переглядав якісь документи. Лія сиділа поруч із Каем. Спочатку слухала, підтримувала розмову. Потім почала більше мовчати. Ще через хвилину її голова повільно опустилася Каю на плече. Він навіть не одразу зрозумів. Хвилин через пʼять звернувся до неї, але вона мовчала.

— Лія?

Жодної відповіді. Він тихенько повернув голову. Вона вже спала. Дам замовк просто посеред речення, уважно дивлячись на сестру.

— Знову? — Тихо спитав Дам.

Рен навіть не підняв очей від блокнота. Він давно помітив, що Ліа спить. Тому, не було потреби слідкувати.

— Так. — Спокійно відповів Рен.

— Вона взагалі може не засинати? — Запитав Дам, зручніше вмощуючись на дивані.

— Зараз ні. — Шін усміхнувся кутиками губ. — Гарні ліки.

— Дуже сильні. — Відповів Рен. — Але результат уже є.

Кай уважно подивився на обличчя Лії. Вона справді виглядала інакше. Зникла неприродна блідність, під очима вже не було таких темних тіней. Навіть дихала вона рівніше. Він машинально поклав руку їй на волосся. Так і сидів. Не рухаючись, щоб не розбудити.

Наступного разу це сталося зовсім несподівано. Лія вийшла на кухню налити собі води. Вже поверталася назад. Раптом зупинилася, сперлася плечем об стіну, та заплющила очі. Важко видихнула і почала повільно сповзати вниз.

— Лія! — Вигукнув Рен, кинувши всі шприци і зірвався з місця.

Але Шін встиг першим. Він якраз заходив на кухню і перше що побачив, це Ліа, яка осідала вниз. За секунду до того, як вона торкнулася підлоги, він підхопив її на руки. Вона навіть не прокинулася. Лише тихо видихнула. Шін здивовано подивився на Рена.

— Вона просто…

— Заснула. — Рен кивнув головою, зупинився.

— Стоячи? — Шін здивувався.

— Здається так.

Дам уже сміявся. Він почув крик і стрімко рушив на звук.

— Це новий рівень. Вона молодець. — Світловолосий посміхнувся.

— Дам. — Рен трохи сердито подивився на Дама.

— Мовчу. — Дам підняв обидві руки догори і пішов задом, назад у вітальню.

Шін обережно тривав Лію на руках. Вона була неймовірно легкою. Майже як дитина. Він поніс її до дивана, обережно поклав, поправив плед. І тільки тоді відійшов.

— Тепер розумію, чому Кай постійно носить її.

Кай зайшов в вітальню і почувши це, лише всміхнувся. Подивився на дівчину, що солодко спала і перевів погляд на Шіна.

— Так. Звикаєш до цього відчуття.

***

Увечері Рен проводив черговий огляд. Запитання були ті самі, нічого нового. Просто Ліа випереджала його з відповідями.