Частина XXIX. Крок без опори

«Одужання рідко йде прямою дорогою. Іноді один необережний крок відкидає назад, щоб навчити терпінню.»

Минуло ще кілька днів. Будинок поступово оживав. У дворі знову чулося глухе постукування дерев’яних мечів. Майстер Хаято не припиняв тренувань ні на день. Дам і Рен займалися до виснаження, ніби намагаючись наздогнати той час, який у них відібрали.

А на другому поверсі життя текло зовсім інакше. Повільніше, тихіше. Кай майже не відходив від Лії. Тепер це вже не були лише страх і турбота. Між ними щось змінилося. Він звично поправляв ковдру, приносив воду, сідав поруч, тримав її за руку, але тепер між цими простими рухами з’явилося те, чого раніше не було. Вони більше не приховували своїх почуттів. Коли Лія прокидалася серед ночі, Кай лише усміхався і гладив її по волоссю. Коли вона хмурилася від болю, він мовчки цілував її в чоло. І цього було достатньо, щоб їй ставало спокійніше. Поруч із ним вона більше не боялася.

Того дня вона прокинулася сама. Світло вже наповнювало кімнату. На стільці не було Кая. Лія одразу занепокоїлася. Повернувши голову, вона помітила складений аркуш паперу біля подушки.  Нерівний, поспішний почерк.

“Я в душі. Повернуся за кілька хвилин. Нікуди без мене не ходи. Це не прохання. — Кай.”

На її губах з’явилася слабка усмішка.

— Командир… — Тихо пробурмотіла вона.

Кілька хвилин просто лежала. Прислухалася до себе. Сьогодні майже нічого не боліло. Лише голова залишалася трохи важкою.

— Може я справді вже можу?

Вона повільно сіла. Кімната одразу хитнулася. Лія заплющила очі та спокійно вдихнула. За хвилину запаморочення майже зникло.

— Бачиш, все добре. — Промовила Ліа сама до себе.

Вона дуже обережно опустила ноги на підлогу, почекала декілька секунд. Підвелася та завмерла. Все будо добре. Ліа трохи повернулась, вздовж ліжка, і впевнено поглянула на зачинені вхідні двері. Світ не хитався, ноги не тремтіли. Все було добре. Навіть тіло не видавало слабкості. Перший крок був легкий, другий, третій. Вона навіть ледь усміхнулася. Бо все було добре. На мить, у серці щось заворушилося від радості. Давно її тіло не почувалось так добре. Рухи були чіткі, але вона не намагалася насилу робити крори.

— Виходить. — Прошепотіла вона радісно.

В один момент все змінилося. Світ різко нахилився. Підлога ніби почала різко підніматися вгору. Вона це бачила, навіть встигла жахнутися. Краєм ока помітила, що стеля попливла вниз. Лія завмерла.

— Ні… Тільки не зараз.

Вона спробувала зробити ще один крок. Даремно. Перед очима все закрутилося дужче. У вухах пролунав різкий, пронизливий свист. Її повело убік. Вона притулилася ногами до ліжка, намагаючись виставити руку. Але впала на коліна, долоні виставила вперед, упираючись в підлогу. Але тіло похитнулось знов. Ліа плечем ударилася об край ліжка. І майже відразу відчула теплу краплю під носом, слідом другу. Вона уперлась лівим плечем в ліжко і трохи відсунулася назад, настільки, щоб було зрозуміло, що вона не робила ніякі кроки.

Кров тихо капала на підлогу. Вона машинально затиснула ніс долонею, опустивши голову донизу. Дихати ставало важче. Світ остаточно втратив верх і низ. Вона закрила очі і лише сильніше притулилася лівим плечем до ліжка, намагаючись зосередитися. Біль в плечі не допоміг. Вона подумки повторювала собі, що вона сидить на підлозі. І вона знизу. Ліа всіма силами намагалась не втратити свідомість.

Саме в цей момент відчинилися двері. Кай зайшов до кімнати, на ходу витираючи рушником мокре волосся. Він усміхався. Рівно до тієї миті, поки не побачив її. Рушник випав із рук.

— Ліа.

Він одним рухом опинився поруч. Впав на коліна біля неї. Його руки затремтіли і завмерли. Він хотів торкнутися її, але не зміг. Страх надто швидко ожив.

— Маленька… Що ти наробила? — Його голос тремтів.

— Все добре. — Тихо відповіла Ліа, змахнувши лівою рукою.

Він обережно торкнувся її за плечі. Побачив кров на підлозі і застиг. Потім нахилився, заглядаючи в її обличчя, що було опущене донизу.  Він обережно прибрав чорне волосся, щоб було краще видно. І жахнувся. Вся права рука Лії була в крові.

— Ну ти ж моя дурненька… Навіщо? Навіщо ти встала сама?

Вона ледве відкрила очі.

— Хотіла спробувати… — Ліа промовила це слабо, тихо.

— Без мене? — Він нервово видихнув. — Я ж просив…

— Пробач.

Вона вже майже не чула його. Голова крутилася дедалі сильніше. Тіло безсило нахилилося вперед. Кай миттєво підхопив її. Притиснув до себе, та сів зручніше. Вона майже лежала в нього на руках.

— Не треба. Кров тече. — Пошепки сказала Ліа, намагаючись підвестися.

— Навіть не думай! — Без вагань заявив Кай.

Він силою повернув тіло дівчини. Вона втомлено поклала голову на його груди. Вмить футболка Кая стала червоною від крові. Її дихання стало поверхневим, голосним.

— Рідненька. — Він відчув як його футболка ще більше замокла і різко підняв голову. — РЕН!

Його голос пролунав на весь будинок. Лія здригнулася, стиснулася від цього крику. І ще сильніше притиснулася до нього. Кай одразу тихіше прошепотів:

— Все, все… Пробач… Я тут, з тобою.

Він гладив її по спині, а правою рукою підтримував голову. Через кілька хвилин коридором пролунали швидкі кроки. Двері різко відчинилися. Першим забіг Рен. Він зробив лише крок і завмер. Його серце пропустило удар.

— Що? — Рен навіть не договорив, він був шокований.

Позаду в нього врізався Дам. Так, що Рен мимоволі зробив крок вперед.

— Рен, допоможи. — Благав Кай.

— Чорт! — Вилаявся Дам і рушив вперед.

— Стій! — Промовив Рен, витягуючи руку в бік та затормозил брата.

Дам теж побачив Лію. Його обличчя миттєво зблідло. За ними до кімнати швидко зайшов Майстер Хаято, руками продираючись крізь хлопців.

Рен уже рушив вперед. Він присів навпочіпки. Та дуже уважно подивився на Лію. Він прибрав її волосся. І почав оцінювати її стан. Погляд бігав. Він подивився на кров, на її розширені зіниці, чув важке дихання. Його обличчя напружилося.