Дім, що чекає.

Частина XXVII. Тепло після бурі

«Іноді любов проявляється не у великих словах. Вона живе в руках, які обережно прибирають волосся з обличчя, щоб не зробити боляче.»

Вода тихо спадала в ванну. У кімнаті було тепло, здіймався ледь помітний пар. Після довгих днів болю Ліа вперше відчула, що може спокійно дихати. Тому перевела погляд на Кая. Він був зосереджений, уважно слухав. Інколи, коли Ліа не рухалась, він торкався пальцями її спини. Затримував руку, поки не відчує, як вона дихає. Ліа посміхнулась і нерішуче озвалася:

— Кай.

— Так?

— Зніми. — Ліа замовкла на секунду. — Будь ласка гумку з волосся.

Він одразу кивнув та посміхнувся. Він два дні назад сам завʼязав цю гумку. Пальці обережно торкнулися її волосся. Не поспішаючи, він стягнув темну гумку. Довге чорне волосся важкими хвилями впало на плечі й спину.

— Готово.

Ліа ледь усміхнулася. Вона набрала в долоні трохи теплої води. Повільно почала змивати з рук засохлий пил. Потім — кров і бруд. Ліа помітила одразу, що тіло було більш-менш чисте. І здогадалася, хто саме це зробив. Тільки Кай міг. Він перевдягав, він витирав кров. Ліа знову посміхнулась. Тепер вона робила це занадто часто. Її пухи були повільними, обережними. Кай мовчки сидів поруч. Не заважаючи, не дивлячись, лише прислухаючись.

— Знаєш… — Тихо сказала Ліа. — Я вже забула, яке це.

— Що саме?

— Бути повністю чистою.

Вона знову провела долонею по плечу. Потім раптом замовкла, надовго. Кай насторожився, смикнувся вперед. Він чув гум води, але не її рухи. Його долоня потягнулась вперед і торкнулася її спини.

— Ліа? — Відповіді не було. — Ліа?

— Я тут…

Її голос став дивним, тихим. Вона повільно дивилася вниз, на власне тіло. Синці, темно-фіолетові плями, довгі подряпини, порізи, садна, гематоми. Шкіра, яка ще кілька тижнів тому була світлою, тепер майже повністю була вкрита слідами боїв. Кай одразу напружився і знову покликав її.

— Ліа? — Вона не відповідала. — Що сталося? — Він просунувся ближче. — Тобі погано?

— Ні. — Тихо відповіла Ліа.

— Голова болить?

— Ні.

— Запаморочення?

Вона тихо похитала головою, але зрозуміла, що він її не бачить.

— Я просто дивлюся.

Запала тиша, було чутно лише шум води.

— На що? — Кай здивовано ворухнув головою.

Вона сумно усміхнулася. А в голові промайнула думка, що як добре, що кілька років назад вона пішла на ті процедури. Бо голитися сил не було.

— На себе. — Відповіла Ліа.

Кай зрозумів. Він бачив її тіло. Бачив порізи, синці. Суцільний темний колір. І від цього самому стало боляче. Ліа тихо провела пальцями по синцю під ключицею.

— Я стала страшною.

Кай навіть не задумався, одразу сказав:

— Ні.

Вона сумно всміхнулася, трохи схилила голову і поглянула на нього.

— Кай.

— Ні. — Його голос був абсолютно спокійним. — Ти зараз побита.

— Вся синя…

— Так.

— У порізах.

— Так.

— Зі шрамами…

Він ледь усміхнувся. А Ліа опустила очі донизу.

— Але це нічого не змінює. — Ліа підняла голову, уважно подивившись на Кая. — Для мене ти все одно гарна.

Вона завмерла. Серце чомусь забилося швидше. Кілька секунд вона лише мовчки дивилася на нього. Потім швидко відвела погляд.

— Дурний…

— Чому?

— Бо такі речі... — Вона відчула, як щоки стали гарячими. — Не говорять так спокійно.

Кай тихо засміявся.

— А як треба?

Вона лише сховала обличчя за мокрим волоссям. Він більше нічого не сказав, зрозумів що вона почервоніла. Тому, він лише взяв навпомацки м’яку губку для тіла, змочив її, налив трохи гелю та розтер руками до піни.

— Дозволиш?

Ліа мовчки кивнула, знов забула що він не бачить. Кай не чекав відповіді, він обережно і дуже повільно провів губкою по спині. Настільки легко, що майже не торкався шкіри. Він пройшов по кожному синцю, подряпині і порізу. Легко, невагомо. Ліа мовчала. Дивилася лише на нього. Так уважно, що Кай це відчув.

— Що? — Вона не відповіла. — Чому так дивишся?

Ліа швидко відвела очі.

— Ніяк…

— Ліа.

Вона почервоніла ще сильніше, але Кай чекав відповіді, і вона промовила:

— Просто. — Ліа тихо усміхнулася. — Не знала, що ти можеш бути таким ніжним.

Кай ніяково потер потилицю. Він не знав як реагувати на цю заяву. Він дійсно відчував нові почуття, нові емоції. Та ловив себе на думці, що змінився. Більше не було сплеску емоцій та злості.

— Ну. — Він тихо засміявся. — Сам дивуюся. Але, здається, це нормально.

— Я ніколи не помічала такого. Ні з ким іншим.

— Бо це ти. Це не інші.

Обоє посміхнулись, ненадовго. Потім Кай відклав губку і промовив прохання:

— Нахили голову назад.

Ліа спробувала, але одразу скривилася.

— Боляче. — Прошепотіла вона.

— Повільніше.

Він одразу підтримав її шию долонею. Другою рукою направив теплу воду на волосся. Чорні пасма швидко намокли повністю. Вода була майже чорна. Кай машинально простягнув руку. Взяв пляшку, вилив трохи на долоню. Почав мити волосся. Обережно на полиці, памʼятаючи про рану. Ліа кілька секунд мовчала. Потім тихо промовила:

— Кай.

— Мм?

— Це… — Вона замовкла.

Він продовжив рух, навіть не зупинившись. Лише слухав.

— Що?

— Це не шампунь.

Кай завмер. Помацав пляшку, опустив руки і потім голосно видихнув.

— Серйозно?

Ліа тихо засміялася.

— Це твій гель для душу.

Кай безпорадно опустив голову.

— Я ж нічого не бачу…