Частина XXII. Дім, у якому можна боятися

«Після бою найважче не лікувати рани. Найважче — дивитися, як страждає той, кого не зміг захистити.»

П'ятнадцять хвилин. П'ятнадцять хвилин тиші та очікування, поки розчин проникає в кров Лії. Дам спокійно та витривало тримав пакет крапельниці. Рен то слідкував за краплями, то обводив поглядом тіло Лії. Якщо Дам нічого не думав, і відчував тишу в голові, то Рен задихався від думок. Кожна була страшніша за попередню. Крововилив, розсічення голови, кров, гематоми. Він боявся. Не того що бачить, як інші. Він боявся відповідальності. Бо саме він стоїть на дорозі, між Лією та самою смертю. Він бореться за її життя. І один невдалий рух, одна помилка чи один стан, який він не помітить, означатиме смерть.

Краплі одна за одною падали в прозорий резервуар. Повільно, рівномірно. Рен не відводив від нього погляду. Остання крапля впала. Він ще кілька секунд почекав. Потім обережно перекрив систему, від’єднав трубку і дуже акуратно витягнув катетер з вени Лії. Місце проколу швидко притиснув стерильною серветкою.

— Все. — Пошепки промовив Рен.

Хаято, який стояв поруч, коротко кивнув.

— Виїжджаємо.

Рен мовчки підвівся і пішов до розбитого вікна. Почав складати ампули, шприци й бинти назад до медичної сумки. Його рухи були швидкими, але точними. За кілька секунд блискавка зачинилася. Він одразу повернувся до дивана. Немов боявся, що його відсутність вплине на стан дівчини.

Кай уже нахилився до Лії. Дуже повільно просунув одну руку під її плечі, іншу — під ноги. Підняв. Вона майже нічого не важила. Від цього ставало ще страшніше. Кай притиснув її до себе міцніше й рушив до виходу. Біля будинку вже чекали дві машини. Шін швидко відчинив задні дверцята першого автомобіля.

— Сюди. — Промовив Шін і відвів погляд.

Він не міг довго дивитись на дівчину. Саме розуміння, що вона в такому стані – виводила з себе. Він не міг допомогти, нічим. Маючи безмежну владу, людей. Він зараз міг дати їм лише машину і новий дім. Але не лікаря, який так потрібен. Шін чесно намагався звʼязатись з Марко чи його людьми. Але велика відстань і відсутність зв’язку грала проти нього. Шін навіть тричі пошкодував, що відправив своїх лікарів на підвищення кваліфікації. Бо це було не на часі.

Кай в цей час, мовчки заліз усередину машини, обережно заносячи Лію. Його ноги тремтіли, поки він обережно вкладав Лію на сидіння. Він завмер на секунду, уважно роздивляючись її обличчя. Бліда, холодна, нерухома. Кай видихнув і підняв Лію за плечі, обережно сідаючи на самий край сидіння. Його спина була рівна, майже біля відчиненої двері. Кай вклав Лію собі на груди, одразу перехопив її праву долоню. Ліва рука торкнулася обличчя, та пройшлась по вологому волоссю.

Шін зачиняв дверцята, коли побачив, що Кай сів зручно. Він квапливо зачинив багажник та рушив до водійського місця. Саме в ту мить Кай ледь чутно прошепотів:

— Маленька, не покидай мене…

Кай тремтячими пальцями проводив по пасмам волосся. Все ще дивуючись кількість крові на своїх руках.  Попереду на пасажирське сидіння швидко сів Рен. Він стискав аптечку, та кожну хвилину повертав голову назад, оцінюючи стан Лії. Шін зайняв місце за кермом і одразу, машина рушила вперед.

Друга машина пішла слідом одразу. За кермом сидів водій Шіна. Позаду — Дам, що мовчки дивився в дзеркало. В його голові так і не зʼявилось жодної думки. Ніби мозок вимкнувся. Подекуди, блакитні очі хлопця перехопили вперед, на лобове скло. Він в цей момент завмирав, боячись побачити, що машина попереду різко загальмує. Бо це означало одно – щось змінилося.

Попереду, поруч із водієм мовчки дивився вперед Хаято. Він також дивився на машину. А думки були хаотичні. Вони стрибали один від одного, підкидаючи нові, жахливі варіанти розвитку подій. Але жодного він не розглядав. Він вірив що Ліа впорається. Вона надто сильна. Це було зрозуміло ще тоді, коли він побачив її вперше. Цей стержень сили неможливо зламати ні боєм, ні ранами.

Жодна машина не вмикала дальнього світла. Вони їхали швидко, без розмов. Лише шум двигунів розрізав ніч. Найстрашнішу ніч в їх житті.

***

Майже через сорок хвилин, автомобілі звернули з траси. Невелике містечко вже давно спало. Будинок стояв трохи осторонь інших, найпершим. Двоповерховий, тихий. Без жодного освітленого сусідського вікна.

Шін вискочив із машини першим. Швидко відімкнув двері для Кая. Потім поспішив до дому, відімкнувши вхідні двері. Кай вийшов швидко, одразу знов заліз назад до машини та підняв Лію на руки. Він квапливо рушив до головних дверей, де з замком порався Шін.

— Другий поверх. — Промовив Шін, вмикаючи світло в коридорі.

Кай лише кивнув. Не випускаючи Лію з рук, піднявся сходами. Кожен крок луною відбивався в порожньому будинку. Шін квапливо обійшов хлопця і відчинив одну з перших кімнат.

— Тут.

Кай зайшов усередину, і одразу спалахнуло світло. Кімната була невеликою. Світлі шпалери, широке ліжко стояло посередині. Біля нього по дві тумби. Зліва і справа по одному вікну, великому, щільно закрите темними шторами. Позаду, біля вхідних дверей стояла біла шафа та письмовий, деревʼяний стіл.

Шін квапливо стягнув з ліжка ковдру та покривало. А Кай дуже обережно поклав Лію. Підправив подушку. Відступив лише тоді, коли переконався, що їй зручно.

Тим часом інші вже заносили речі. Сумки залишили просто в коридорі, на дорозі. Усі майже одночасно піднялися нагору. Через кілька хвилин у кімнаті майже не залишилося місця. Там панувала важка тиша.

Рен уже перевіряв пульс. Кай сидів на ліжку, не випускаючи її руки. Дам мовчки спирався плечем на дверний косяк. Хаято стояв біля узголів’я, справа. Шін відкинув штору і дивився у темряву за вікно. Світло торкалося кожного куточку кімнати.

Першим тишу порушив Кай. Не підводячи очей, він промовив:

— Ви знали… — Його голос був тихим, втомленим. — Що так може статися.

Хаято зрозумів ще це Кай каже йому. Він знав, що хлопець звинувачує його. Це було зрозуміло ще тоді, коли Хаято вперше розповів, куди ходила Ліа. Вчитель не ображався. Він сам звинувачував себе. Знав що таке може статися. Навіть озвучував в той ранок. Але нічого не зробив. Хоч Хаято знав, якби він не відпустив Лію, той день завершився більш криваво.