Частина XXII. Дім, у якому можна боятися

«Після бою найважче не лікувати рани. Найважче — дивитися, як страждає той, кого не зміг захистити.»

П'ятнадцять хвилин. П'ятнадцять хвилин тиші та очікування, поки розчин проникає в кров Лії. Дам спокійно та витривало тримав пакет крапельниці. Рен то слідкував за краплями, то обводив поглядом тіло Лії.

Краплі одна за одною падали в прозорий резервуар. Повільно, рівномірно. Рен не відводив від нього погляду. Остання крапля впала.

Ще кілька секунд почекав.

Потім він обережно перекрив систему, від’єднав трубку і дуже акуратно витягнув катетер з вени Лії.

Місце проколу швидко притиснув стерильною серветкою.

— Все.

Хаято, який стояв поруч, коротко кивнув.

— Виїжджаємо.

Рен мовчки почав складати ампули, шприци й бинти назад до медичної сумки. Його рухи були швидкими, але точними. За кілька секунд блискавка зачинилася. Він одразу повернувся до дивана. Немов боявся, що його відсутність вплине на стан дівчини.

Кай уже нахилився до Лії. Дуже повільно просунув одну руку під її плечі, іншу — під ноги. Підняв.

Вона майже нічого не важила. Від цього ставало ще страшніше. Кай притиснув її до себе міцніше й рушив до виходу.

Біля будинку вже чекали дві машини. Шін швидко відчинив задні дверцята першого автомобіля.

— Сюди.

Кай мовчки сів усередину. Обережно поклав Лію на сидіння.

Потім сам пересунувся глибше, тримаючи спину біля  відкритих дверцят й акуратно підняв її голову, вкладаючи собі на груди.

Однією рукою підтримував плече, іншою накрив її холодну долоню. Шін уже зачиняв дверцята.

Саме в ту мить Кай ледь чутно прошепотів:

— Маленька… не покидай мене…

Двері тихо зачинилися. Попереду на пасажирське сидіння швидко сів Рен. Шін зайняв місце за кермом.

Друга машина рушила слідом одразу за першою. За кермом сидів водій Шіна. Позаду — Дам. Попереду поруч із водієм мовчки дивився вперед Хаято.

Жодна машина не вмикала дальнього світла. Вони їхали швидко. Майже без розмов. Лише шум двигунів розрізав ніч.

***

Майже через годину автомобілі звернули з траси.

Невелике містечко вже давно спало. Будинок стояв трохи осторонь інших. Двоповерховий, тихий. Без жодного освітленого сусідського вікна.

Шін вискочив із машини першим. Швидко відімкнув двері для Кая. Потім поспішив до дому, відімкнувши вхідні двері.

— Другий поверх, — Промовив Шін, вимкаючи світло в коридорі.

Кай лише кивнув.

Не випускаючи Лію з рук, піднявся сходами. Кожен крок луною відбивався в порожньому будинку.

Шін квапливо обійшов хлопця і відчинив одну з кімнат.

— Тут.

Кай зайшов усередину. Кімната була невеликою. Світлі стіни, широке ліжко біля вікна, шафа та письмовий стіл.

Він дуже обережно поклав Лію на ліжко. Підправив подушку. Відступив лише тоді, коли переконався, що їй зручно.

Тим часом інші вже заносили речі. Сумки залишили просто в коридорі, на дорозі.  Усі майже одночасно піднялися нагору.

Через кілька хвилин у кімнаті запанувала важка тиша.

Рен уже перевіряв пульс. Кай сидів на ліжку, не випускаючи її руки. Дам мовчки спирався плечем на дверний косяк. Хаято стояв біля узголів’я. Шін дивився у темне вікно. Тихо горіла настільна лампа.  

Першим заговорив Кай. Не підводячи очей.

— Ви знали…, — Його голос був тихим, втомленим. — Що так може статися.

Хаято не відповів одразу, почекав, подумав.

— Знав.

— І все одно дозволили, — Кай повільно погладив холодні пальці Лії,  — Вона ж… дитина…

Хаято опустив голову.

— Я знаю.

— Ні…, — Кай сумно похитав головою. — Ви не знаєте.

Він замовк. Більше нічого не сказав. Лише дивився на Лію.

Шін тихо відійшов від вікна.

— Демон шукатиме вас, — Тихо заявив Шін, усі перевели на нього погляди. — Але не відразу, — Він спокійно схрестив руки на грудях,  — Я зроблю все, щоб якийсь час він дивився в інший бік.

Хаято насупився.

— Це небезпечно.

Шін ледь усміхнувся.

— Ми давно переступили межу небезпеки, мій друже, — Він дістав телефон і продовжив,  — З дому поки що не виходьте. Щоранку приходитиме моя людина. Якщо щось буде потрібно — залишайте записку біля дверей. Їжу. Ліки, будь-що. Вам усе привозитимуть.

Дам уперше за довгий час заговорив:

— А якщо…

Він не договорив.

Шін зрозумів одразу і поспішив відповісти:

— Якщо Демон знайде цей будинок…, — Його голос став холоднішим. — Тоді ми будемо вирішувати це. Зараз ваше завдання — вижити.

Раптом Рен різко торкнувся чола Лії. Його обличчя миттєво змінилося. Брови зійшлися на переніссі.

— Ні…

Він швидко дістав термометр. За хвилину тихо видихнув.

— Температура росте…

— Сильно? — Запитав Кай.

Рен уже відкривав сумку. Дістав ампули, шприци та новий катетер.

— Тридцять вісім, — Відповів Рен, та поспішив додати, — Запальна реакція… Або починається наслідок травм. Потрібно збивати.

Рен швидко поставив нову систему. Ввів препарати. Повісив крапельницю поруч із ліжком. Прозора рідина знову почала повільно крапати. Було чутно лише звук крапельниці.

У кімнаті ніхто не говорив. Усі дивилися лише на Лію. Минуло ще близько двадцяти хвилин тиші.

Шін перевірив годинник.

— Мені час, — Він подивився на кожного. — Бережіть одне одного.

— Пане Шін, я зараз напишу що мені потрібно терміново, — Промовив Рен.

Той мовчки кивнув і  вийшов. За ним пішли Хаято й Дам. Рен затримався ще на кілька хвилин.

Рен швидко записав на аркуші довгий список препаратів, перев’язувального матеріалу, систем для інфузій та розчинів.

Поспіхом спустився вниз. Поклав записку біля дверей, на тумбочку.  Рівно через пів години тихо задзвонив телефон. Людина Шіна повідомила лише два слова:

— Біля входу.