Пошук джерела

Орися, хоча й була виснажена до краю після недавньої магічної виснаги, відмовлялася від будь-якого відпочинку. Її внутрішній обов'язок Хранительки не давав їй спокою. Вона викликала усіх до Зали, яка після зцілення Еларана здавалася їм не просто кімнатою, а справжнім оперативним штабом. Атмосфера була щільною, насиченою сумішшю тривоги та запаху цілющих трав, які Зоряна розвішувала, намагаючись очистити повітря від останнім залишків Скверни. Під високою стелею, освітленою м'яким, жовто-зеленим світлом, яке випромінювала сама деревина Дому, зібралися усі ключові фігури.

​Еларан, Володар Ельфів, сидів у великому, різьбленому кріслі біля печі. Його обличчя, ще кілька годин тому прозоре від смертельної хвороби, тепер знову було осяяне срібним світінням, що йшло зсередини, як світло, що пробивається крізь туман. Його оксамитова туніка знову здавалася насичено-зеленою, а його погляд, що раніше був розсіяним, тепер був гострим і проникливим. Він стискав у руці невелику дерев'яну скриньку, де зберігався Осколок Первісної Довіри, що зцілив його. Його присутність була тихим, але вагомим доказом успіху Орисі.

​Поруч стояли Вартові. Яромир, Лицар Віри, не міг стояти спокійно. Його висока, кремезна постать у блискучих, ретельно очищених обладунках, здавалася завеликою для цієї затишної кімнати. Він ходив туди-сюди, його внутрішня боротьба з необхідністю залишатися в Домі була очевидною. Його обличчя, зазвичай суворе і зосереджене, було насуплене. Він був, перш за все, воїн і захисник, і роль "сидіти й чекати" викликала в ньому майже фізичний біль.

​Святослав, Лицар Честі, був його повною протилежністю. Він сидів на лаві, його меч лежав на колінах, і він був нерухомий, як статуя. Його спокій був не відсутністю емоцій, а досконалим контролем над ними. Він був готовий до будь-якої дії, але дотримувався наказу Орисі без жодного зовнішнього натяку на невдоволення. Його зовнішній вигляд — високий, атлетичний, з обличчям, висіченим з холодного мармуру — відображав його внутрішній принцип: Честь вимагає терпіння.

​Домовики, Зоряна та Скрип, скупчилися біля робочого столу. Зоряна, з її добродушним, трохи повним обличчям, була заклопотана, розкладаючи зразки Скверни на спеціальній підставці. Скрип, менший і більш нервовий, постійно смикав свій ковпак. Його обличчя було виразом чистої, але заклопотаної цікавості.

​Орися, стоячи на чолі столу, намагалася приховати свій розпач від власної слабкості, хоча відчувала, як її ноги тремтять. Вона одягла новий, світліший тулуб, що трохи піднімав її дух. Вона поклала на стіл, поруч із Осколком, книгу Клятви — її єдиний надійний путівник.

​— Наше полювання починається, — сказала Орися, її голос був тихий, але прорізав напругу. — Скверна не є природною магією. Вона має провідника. Ми маємо знайти, хто стоїть за цими Орками.

​— Це не складно, — відповів Еларан, його погляд був м'яким. — У нашому світі за Орками завжди стоїть Володар Кард. Це давній ворог, відомий своєю Хитрістю. Він здавна прагнув зламати нашу Пісню Землі. Він бачить у нашому світі не скарб, а перешкоду.

​— Отже, ми шукаємо Володаря Кард? — Яромир зупинився, схрестивши руки на грудях. Його голос був глухим, з нотками неприхованого скепсису. — Вибачте, Володарю Еларан, але ви ельф. Ви маєте звичку прикрашати факти, чи не так? Це ж ельфійська риса — драматизувати. Чи не могло це бути просто дуже велике і дуже успішне військове вторгнення? Скверна, Володар Кард... Може, це просто Орки, які знайшли гарного генерала?

​— Яромире! — Орися зробила йому застереження, відчуваючи, як Святослав тихо усміхнувся.

​— Ні, Господине, — Еларан знову посміхнувся, його срібне світло стало трохи яскравішим. — Лицар має право на прагматизм. Його Віра вимагає фактів. Але повірте, це не просто війна. Наша Пісня Землі — це наша імунна система. Її не можна вбити мечем. Її можна отруїти лише зсередини. Скверна — це отрута.

​— Значить, шукаємо чаклуна, що має зв'язок із Дібровою, — пробурчав Скрип, перебираючи своїми маленькими пальцями чорний пил. — Не Володаря, а брудного чорнокнижника. Завжди знайдуться ті, хто продасть власну душу за дрібку чужої сили.

​— Тоді почнемо з аналізу, — вирішила Орися. — Зоряно, принеси зразки.

​Зоряна принесла шматок обпаленого срібного обладунку Еларана та кілька крупинок чорного пилу, які Скрип зібрав біля Порталу. Жодного запаху, лише відчуття глибокої порожнечі.

​Орися поклала Осколок поруч і викликала свою Золоту Нить. Вона направила свою силу на чорний пил. Її Довіра була, як чиста вода, що намагається розчинити бруд.

​— Бачення Вузла покаже нам, куди веде ця Скверна, — сказала Орися, заплющуючи очі. Вона відчула, як її Золота Нить входить у контакт із ворожою магією. Відчуття було огидне, як дотик до гнилого, вологого дерева.

​— Це не схоже на звичайну магію, — зауважив Святослав, уважно спостерігаючи. — У ній немає кольору, лише чорний огидний бруд.

​— Скверна — це відсутність Довіри, — пояснила Орися, не відкриваючи очей. — Це — анти-Віра. Вона не має структури. Вона просто розпадається. Але вона залишає слід.

​Чорний пил почав шипіти. У Баченні Вузла від нього відійшла тонка, але надзвичайно чітка багряна нитка, яка вела назад, у бік обложеної Діброви. Це був шлях Орків. Але поруч з'явилася ще одна, вишнева, мерехтлива нитка, яка вела вбік, нібито в обхід, оминаючи прямий шлях.

​— Я бачу дві нитки, — сказала Орися, і Яромир одразу взяв планшет і крейду, його очі блищали від інтелектуальної задачі, яка хоча б частково відволікала його від бездіяльності. — Одна веде до Діброви, до основного конфлікту. А інша…

​— ...веде в обхід, — закінчив Яромир, його крейда скрипнула по планшету. — Чорнокнижник не хоче, щоб його бачили. Він не йшов з Орками. Він вийшов окремим, менш помітним шляхом.

​— Це не так, — раптом сказав Еларан. Його срібні очі стали серйозними. — Ця друга нитка... це шлях відступу. Вони використали цю саму нитку, щоб евакуювати справжнє Джерело Скверни, перш ніж я прибув. Це не просто чаклун. Це Провідник Скверни — той, хто спрямовував енергію у Пісню. Він втік, коли відчув мою присутність.