Крізь величну тишу

Перші кроки Орисі у Світі Льоду були незграбними. Її важкий тулуб ковзав по перламутровій кризі. З-під тулупа чулося нервове шарудіння тканини, різко контрастуючи із глухим скреготом обладунків Вартових об лід. Позаду неї Яромир і Святослав рухалися з абсолютною, холодною впевненістю.

​— Дякую, що нагадав про тулуп, Яромире, — пробурчала Орися, коли її втретє повело. — Може, краще я залишуся тут і зашию вам шкарпетки?

​— Навіщо, Господине? — Яромир, ідучи попереду, навіть не обернувся. — Ви потрібні нам на ногах.

​Цей світ був не просто холодним, він був мовчазним. Над усім панувала Велична Тиша. Ця тиша була чимось фізичним, що тиснуло на вуха і приглушувало будь-який резонанс. Крижані шпилі довкола відбивали світло тисячами граней, а їхня холодна, чиста магія проникала крізь тулуб Орисі.

​— Я відчуваю, як моя сила стає важкою, — тихо сказав Святослав, Лицар Честі. — Магія тут занадто холодна. Вона заморожує наші думки.

​Вони йшли близько години, користуючись світлом, що пробивалося крізь кристали. Раптом, Велична Тиша змінилася різким, ріжучим шипінням. З-за крижаних горбів вирвалися Морозні Духи. Це були бліді, напівпрозорі, високі фігури, виткані з мороку та крижаного пилу. Вони несли із собою хвилю відчаю та смертельного холоду, спрямовану прямо на руйнування Життя.

​— Стійте, Господине! — крикнув Яромир, миттєво вихоплюючи меч. — Це Морозні Духи! Вони живляться Життям!

​Бій був швидким і жорстоким. Орися кинулася вперед.

​— Їх надто багато! — крикнув Богдан. — Вони регенерують!

​Орися поклала руки на крижану землю і викликала свою Золоту Нить. Вона направила потік Золотої Ниті. Золоте світло вдарило в Духів. Вони розсипалися на чистий крижаний пил.

​— Фантастика! — вражено вигукнув Святослав. — Очищення — це ваша зброя, Господине!

​— Схоже на те, — Орися важко дихала, відчуваючи, як її м’язи напружені від використання сили, і кожух не рятує від раптового припливу холоду. — Схоже, я тут не для того, щоб рубати. Але мені потрібна ваша охорона, щоб я не замерзла, поки "чищу" світ.

​Пройшовши далі, вони зіткнулися з Крижаним Лабіринтом. Нагромадження кристалів створювало оптичні ілюзії.

​— Цей світ намагається нас дезорієнтувати, — зазначив Святослав.

​— Мій компас взагалі не працює! — сказав Яромир. — Кристали створюють магнітний хаос, тут немає жодної живої точки, за яку можна зачепитися.

​Орися заплющила очі і викликала Бачення Вузла. Вона знайшла тонку синю нитку.

​— Стійте. Я маю вам дещо пояснити, — сказала Орися, зупиняючи їх. — Це стосується Бібліотеки. У Клятві я прочитала, що наш Вузол, коли він з'єднує світи, які не знають Пісні Землі (як Діброва), створює особливий, Синій Шлях. Це Шлях Нейтралітету. Він існує поза хаосом. Це найкоротший шлях до Відьми, бо вона єдина, хто може бачити цей Порядок у Кризі.

​— Отже, ми йдемо по синій нитці, — підсумував Святослав.

​— За мною, — сказала Орися.

​Вона йшли ще кілька годин, коли Орися раптом зупинилася. Перед ними був розлом — крижана розколина, глибока прірва, над якою висів тонкий, прозорий крижаний міст.

​— А ось і перевірка, — прошепотів Святослав.

​— Він не просто крихкий, — сказав Яромир. — Я відчуваю під ним порожнечу.

​Орися зняла рукавицю. Холод одразу вп'явся в її шкіру, як сотня голок. Вона направила Золоту Нить не в міст, а у повітря над ним, вимовляючи про себе руни Порядку. Золота енергія почала пронизувати простір, створюючи тимчасовий магічний порядок. Повітря стало щільним, немов невидиме скло.

​— Рухайтеся швидко, — скомандувала Орися, її зуби стукали від напруги, а тулуб здавався невагомим від концентрації. — Я тримаю Порядок.

​Вони змогли перетнути міст лише завдяки її волі.

​Нарешті, вони піднялися на останній схил. Перед ними височів той самий крижаний шпиль. Біля основи шпиля, частково приховане за нагромадженням льоду, стояло крихітне, непримітне житло.

​— "Відьма в травах", — прошепотіла Орися.

​— Виглядає... холодно, — сказав Яромир, ховаючи меч. — Готуйте свою кращу розмову, Господине.

​Орися кивнула.

​— Ми тут, щоб знайти Осколок Довіри і врятувати Діброву та Яснозір'я. Ходімо, Вартові. Наша пригода тільки почалася.

​Вона вказала на крижаний грот.

​— Я думаю, наша Відьма — там.

​Яромир та Святослав рушили за нею, їхні обладунки тихо забряжчали по кризі. Двері за ними зачинилися, залишивши Дім порожнім.