Клятва

Напруга після закриття Порталу спала, але кімната була наповнена важкою, чорною енергією Скверни, що випаровувалася з обладунків Еларана.

​— Скрипе, Зоряно, — скомандувала Орися, — Очистіть Портал. Яромире, Богдане, Святославе — негайно віднесіть Володаря до моєї спальні. Він не може тут лежати.

​— Він небезпечний, Господине, — заперечив Яромир, його погляд був прикутий до чорного нальоту на срібних обладунках Ельфа. — Ця Скверна…

​— Скверна — це отрута для духу, але не для плоті, — втрутилася Зоряна, швидко розмахуючи віником, який раптом опинився у неї в руках. — Але вона осідає на Домі. Віднесіть його.

​Вартові, хоча й з обережністю, підняли Еларана і перенесли його до спальні.

​Орися пішла за ними. Вона схилилася над пораненим Ельфом, що лежав на її ліжку. Вона поклала руку на його плече. Еларан був холодним. Вона викликала Золоту Нить. Орися почала прошивати його рани і пошкоджені обладунки магічними, золотими стібками. Це була не просто зашивання, а очищення: чорний наліт шипів і морок, що покривав срібло, спалахував і зникав.

​— Що ви робите? — прошепотів Еларан, здивований її магією.

​— Я не можу воювати на вашій землі, Володарю, — відповіла Орися, зосереджуючись. — Але я можу очистити ваш захист. Ми не можемо шукати Осколок, поки ви розповсюджуєте цю Скверну.

​Яромир, Богдан та Святослав, забезпечивши безпеку, повернулися до зали.

​— Вона навчилася швидко, Вартовий, — пробурчав Скрип, який очищав стіни.

​— Нам пощастило, — тихо відповів йому Яромир.

​Коли Еларан нарешті зміг самостійно сидіти в ліжку, Орися розпочала головне.

​— Володарю, ви сказали, що розташування Осколка Первісної Довіри зашифроване у стародавній Клятві. Чи знаєте ви, де її знайти?

​— Це Клятва, яку перший Хранитель Вузла дав Землі. У ній міститься вся Віра. Я думав, вона загинула у моєму світі. Але якщо вона тут... — Еларан з надією подивився на Орисю.

​Орися кивнула.

​— Зоряно. Шелесте. Нам потрібна книга. Та, що була найстарішою.

​Зоряна і Шелест, сповнені сили, швидко принесли з Бібліотеки ту саму, стару, шкіряну книгу, сторінки якої були вкриті рунами.

​Орися відкрила книгу. Вона відчула приплив Дару Мов. Руни спалахнули в її розумі, перекладаючись на рідну мову. Це була не просто розповідь, це був урочистий, поетичний текст.

​— Я знайшла... Клятву, — Орися почала читати:

​«Де Віра знайшла притулок, коли Світ був юний,

​Де відьма в травах бачить, як сонце сідає,

​Де Срібна Струна ніколи не лунала,

​Там Осколок Первісної Довіри лежить, його час не минає...»

​Орися підняла очі.

​— Тут загадка, — зітхнула вона. — "Де Віра знайшла притулок" — це зрозуміло, це наша місія. Але що означає "Срібна Струна ніколи не лунала"? І "відьма в травах"?

​Вся команда зібралася навколо Орисі: Вартові (сила), Домовики (мудрість) та Володар (знання минулого).

​— Срібна Струна... це те, що дало назву моєму світові, — пояснив Еларан. — Це метафора нашої Пісні Землі. Там, де вона лунала, було життя. Але якщо вона ніколи не лунала... це місце не пов’язане з Дібровою.

​— Це інший світ, — буркнув Скрип. — Не Яснозір'я. Не Діброва.

​— Можливо, це світ, не зіпсований війною, — припустив Богдан. — Місце, що живиться зовсім іншою магією, ніж наша.

​— "Відьма в травах бачить, як сонце сідає", — повторила Орися. — Це має бути хтось, хто володіє знаннями про трави, про землю. Хтось, хто бачить більше, ніж звичайні люди.

​Орися відчула, як її Золота Нить прийняла виклик. Вона знала, що наступний крок приведе її за межі Яснозір'я, у світ, де "Срібна Струна" ніколи не лунала.