Золота печать

Дні після прибуття Зоряни (з 9-го дня) були сповнені турбот, навчання й невтомного шиття. Маленька Домовичка всюди ходила за Орисею — спостерігала, запам’ятовувала, намагалася допомагати. Вона ще тільки вчилася бути справжньою Помічницею Господині, але вже відчувала магію Дому тонше, ніж сама Орися в перші тижні.

​На десятий день вони разом вийшли у Яснозір’я — збирати трави для ліків і захисту. Повітря над лісовим озером було дивно густим, холодним. І саме Зоряна першою зупинилася, насторожено звівши голову.

​— Господине… — прошепотіла вона. — Тут щось не те. Я чую… тріскання старої магії.

​Лише після цих слів Орися побачила трьох чоловіків у побитих часом обладунках, що стояли біля води. Їхні постаті нагадували живі пам’ятники — виснажені, але незламні. Обладунки були тьмяні, вкриті магічним мороком, що з’їдав колишнє світло.

​— Хто ви? — обережно запитала Орися.

​Один із них, найвищий і найспокійніший, нахилив голову.

​— Ми Вартові Яснозір’я, Господине, — відповів Яромир (Лицар Віри). Його голос був глухим, ніби він довго не говорив. — Ми захищаємо кордони ваших володінь. Але наші сили заблоковані. Занепад Вузла дозволив мороку проникнути в наше залізо. Ми не можемо тримати оборону.

​— Богдан, Лицар Надії, і Святослав, Лицар Честі, — додав він, представляючи товаришів. — Нам потрібна ваша допомога, щоб повернути наш обов’язок.

​Зоряна тим часом обережно торкнулася краю лат, і її обличчя скривилося.

​— Морок тут уплетений, як нитка в тканину, — тихо сказала вона. — Він не просто блокує силу. Він п’є її.

​Скрип тільки хмикнув:

​— О, мала вже відчуває. З неї буде добра Помічниця.

​— Їхня сила чиста, — пояснив він Орисі. — Але морок блокує її. Ти маєш використати Золоту Нить, щоб очистити їхнє залізо і запечатати прориви на кордонах.

​Орися погодилася. Вона почала шити підкладки для обладунків, але швидко зрозуміла: звичайних візерунків уже замало. Її Золотої Ниті не вистачить, щоб створити потужний і тривалий захист. І тоді вона згадала про бібліотеку, яка з’явилася в Домі.

​Книги там були дивовижні: не паперові, а шкіряні, зшиті жилами, з обкладинками з грубої, різьбленої деревини. Вони видавалися артефактами, а не книжками.

​Зоряна, стоячи поруч, широко розплющила очі:

​— Вони… шелестять. Наче говорять між собою…

​І саме вона вказала на найстарішу:

​— Оцю візьми, Господине. Вона тепліша за інші.

​Орися відкрила її. Сторінки з тонкого білого пергаменту були вкриті дивними рунами — трикутними, круглими, сплетеними, схожими на різьблення на стародавніх скринях. Вони світилися зеленкуватим відтінком.

​Вона торкнулася однієї зі сторінок — і раптом зрозуміла написане.

​— Я… я читаю це, — прошепотіла Орися, виходячи до Домовиків, тримаючи в руках книгу, повну незнайомих рун.

​— Авжеж, — буркнув Скрип. — Ти Господиня Вузла. Він об’єднує світи. Ти можеш розуміти мови всіх народів, приєднаних до нього. Це твій Дар Мов.

​Тепер Орися знала, що робити: накласти Печатку Відновлення на обладунки й кордон Яснозір’я.

​Орися почала шити підкладки, наносячи на них тепер не просто візерунки, а стародавні рунічні формули зі своєї бібліотеки, прошиваючи їх Золотою Нитею. З кожним завершеним шматком морок з обладунків Вартових відступав, і їхні постаті ставали яскравішими.

​Коли їхні обладунки були майже чисті, Вартові навчили Орисю користуватися магією кордонів.

​Орися пішла до струмка, щоб порадитися. Водяник чекав її.

​— Водянику, як я можу запечатати кордон між Заріччям і Яснозір’ям? — спитала вона.

​— Запечатати можна лише тим, що не минає, — пробурчав він. — Тобі потрібна сила Землі. Знайди цвіт папороті на межі, додай кропиву й полин. А прошити Золотою Нитею маєш не тканину — землю. Це буде Печатка.

​Орися, користуючись настановами Водяника та рунами, зібрала потужні захисні трави і, використовуючи свою Золоту Нить як провідник, готувалася до ритуалу.

​На тридцять дев'ятий день Орися, Вартові й Зоряна вирушили на кордон лісу біля Заріччя. Там зібралися селяни — налякані, стривожені.

​— Це Господиня ставить захист, — пояснив Микола. — Вона наша Хранителька.

​Орися поклала трави на землю. В руках — голка зі Золотою Нитею. Слова з книги легко лилися з її вуст:

​— Печатка відродження. Землю від скверни очищаю. Дім мій, Яснозір’я, кордон свій знає.

​Вона прошивала землю. Нитка сяяла й входила в ґрунт, створюючи невидиму золоту сітку. Вартові стояли позаду, підсилюючи ритуал очищеними обладунками. Зоряна пильнувала кордон:

​— Тут, Господине! Тут слабке місце — проший глибше!

​Коли вона завершила останній стібок, кордон спалахнув м’яким золотим світлом і стих.

​— Слава Господині! — вигукнув Микола.

​Орися повернулася до Дому. Завдання було виконане. Вузол — захищений.

​Та саме в цю мить Дім затремтів. У Баченні Вузла з’явилася чорна нитка, що стрімко рухалася до темних дверей-порталу.

​— Що це? — запитала Орися.

​Скрип насупився.

​— Вони йдуть, Господине. Справжня криза. З іншого Вузла, де панує хаос і розпад.

​Орися підійшла до дверей, поклавши руку на холодне дерево.

​— Скільки їх?

​— Тільки один. Поранений. Але з честю. І він йде до тебе.

​Зоряна обережно взяла Орисю за пальці.

​— Він не ворог… Я чую це. Він йде по порятунок.

​Орися глибоко вдихнула. На 40-й день вона була готова.

І от ще одна глава)))

Буду вдячна за зворотній зв'язок, критику, поради. Спокійної ночі всім нам🙏🏼