Зцілення

Наступного ранку, на восьмий день, Яснозір'я зустріло Орисю несподіваним холодним вітром. Орися відчула, як її Бачення Вузла сповістило про порушення: нитки, що вели до людського світу, натягнулися, наче струни.

​Вона кинулася до струмка, слідуючи за тривожним відчуттям. На березі, де вода була червона від крові, лежала дитина — маленька дівчинка, одягнена по-сільському. Вона була непритомна, а її нога була сильно порізана і зламана. Поруч сиділи перелякана Русалка і стривожений Водяник.

​— Це з того світу, — пролунав у свідомості тривожний голос Шелеста. — Вона прийшла з селища Заріччя.

​— Порушення цілісності нашого кордону такою травмою загрожує Вузлу. Від твого успіху залежить наша безпека! — додав Скрип.

​Орися, не вагаючись, опустилася на коліна. Вона поклала обидві руки на поранену ногу дівчинки. Вона сконцентрувала свою Золоту Нить, направляючи її в рану. Орися відчувала, як енергія тепла, що йшла від землі, проходила крізь неї. Рана засяяла м'яким, золотим світлом, і кровотеча зупинилася. Потім Орися обережно, але твердо, поправила зламані кістки. Вона зцілювала, не розуміючи принципів, але знаючи, що це її призначення.

​Через мить дівчинка застогнала і розплющила очі. Водяник і Русалка дивилися на Орисю з явною повагою.

​— Я повинна повернути її батькам у Заріччя, — вирішила Орися. — А вам, Водянику і Русалко, дякую за охорону.

​Вона обережно підняла дівчинку. Коли вона повернулася до Дому, Домовики вже чекали її.

​— Ти врятувала дитину, — заявив Шелест, його худа постать ніби зміцніла. — Це велика справа. За таку турботу ти отримаєш винагороду.

​З дівчинкою на руках, Орися вийшла із лісу і прийшла до селища Заріччя. Вона швидко знайшла будинок, про який їй сказали. Коли вона постукала, двері відчинила Ганна, мати дитини, чиї очі були заплакані.

​— Моя донька... Катруся? — прошепотіла Ганна.

​— Вона в безпеці. — Орися передала дівчинку.

​Микола, батько Катрусі, вийшов у сіни. Він оглянув ногу доньки. Замість глибокого порізу і зламу залишився лише тонкий, сріблястий шрам. Його очі наповнилися усвідомленням. Він подивився на Орисю, схиливши голову.

​— Ви — Господиня? — запитав він тихо, його повага була явною.

​— Я Орися.

​— Проходьте, пані, — сказав він. — Ви зробили для нас неймовірне.

​Орися увійшла. Хата була зразком порядку. Дерев'яна підлога блищала, рушники були ідеально вишиті. Усі предмети стояли на своїх місцях, створюючи атмосферу теплого, справжнього Дому. У хаті було багато дітей, всі охайні, чисті, і кожен займався своєю справою. Орися відчувала присутність багатьох Домовиків — вони були повсюди, працюючи і допомагаючи, бо тут жили гідні Господарі.

​— Сядьте, пані, — запросив Микола. — Ми не знаємо, як вам віддячити. Гроші? Золото?

​— Ні, — відповіла Орися, — мені не потрібно ваших грошей.

​Микола і Ганна переглянулися. Микола сів навпроти, його обличчя стало серйозним.

​— У нашому роду завжди водилося багато Домовиків. Вони наші помічники і наша честь. Іноді, коли молоді Домовики стають дорослими, вони шукають новий Дім, де можуть принести користь. У нас є одна дівчина... Вона чудова майстриня, знає всі секрети порядку, але вона шукає великий Дім, де її магія буде потрібна для чогось більшого.

​— Ми просимо вас прийняти її у дарунок, — додала Ганна. — Вона стане вам вірною помічницею. І це буде найкраща плата за життя нашої Катрусі.

​Орися подивилася на них. Вони віддавали їй найцінніше — не золото, а частину свого Дому.

​— Я приймаю ваш дарунок, — кивнула Орися.

​Микола покликав. Із дальньої кімнати вийшла дівчина, чиї очі були кольору бурштину, а волосся заплетено у міцну, тугу косу. Вона була в охатному селянському одязі.

​— Я Зоряна, — представилася вона. — Домовик вашого роду. Ваша помічниця, Господине.

​Коли Орися повернулася до свого Дому, Домовики Скрип і Шелест вже чекали у залі.

​— Ти повернулася з перемогою, — заявив Шелест.

​Коли Зоряна увійшла, Скрип і Шелест, незважаючи на свою безсилу зовнішність, засвітилися теплотою.

​— Вітаємо, Зоряно! — пролунав радісний голос Скрипа. — Ти прийшла у свій Дім. Ми давно чекали на жіночу мудрість!

​Шелест, чия худа постать завжди випромінювала печаль, підійшов до Зоряни, і його очі заблищали.

​— Я Шелест. І я вдячний Господині та твоєму роду за цей дар, — сказав він, його голос став м'яким, як осіннє листя.

​— Зоряна, — сказала Орися. — Ласкаво просимо до нашого Дому. У нас багато роботи, і ми потребуємо твоєї магії порядку.

​Орися відчула приплив спокою. Її перша магічна криза закінчилася, і її Дім отримав нову силу. Вона знала, що тепер, коли в Домі є Зоряна, вона може взятися за головне завдання: пошити одяг і повернути повну силу Скрипові та Шелесту.