Яснозір'я

Настав сьомий день в домі. Орися, наповнена новою силою, яку вона назвала Золотою Ниттю, підійшла до задніх дверей. Рудий кіт Рись чекав біля порога. Вона зробила глибокий вдих і ступила на поріг, що вів у її Внутрішній Світ.

​Крок за поріг став повним зануренням у магію. Орися ступила у свій Світ, який був величезним, осіннім простором. Відразу за будинком розкинулася галявина, а далі дзюрчав струмок.

​Орися згадала, як учора, коли вона вперше вийшла на двір після прибуття, вона побачила, як біля струмка щось блиснуло. Вона підійшла і побачила краєм ока Русалку. Коли Русалка побачила її, вона зіщулилася і швидко пірнула у воду, залишивши на камені лише кілька крапель. Тоді Орися, інтуїтивно розуміючи, що духів треба годувати, залишила на камені шматочок житнього хліба зі столу, який приготували Домовики.

​— Рись? — покликала Орися. Рудий кіт, який увійшов у цей світ, став ще більш величним. Його шерсть здавалася полум'ям, і він рухався з грацією хижака, вказуючи лапою в бік струмка.

​Орися попрямувала до струмка. На гладкому камені, що лежав на березі, знову сиділа Русалка. Цього разу вона не тікала. Вона щойно доїла хліб, який Орися залишила вчора.

​— Ти... ти пахнеш м'ятою, — прошепотіла Русалка. — Ти інша. Ми відчуваємо, що ти справжня Господиня.

​Русалка повільно поманила рукою до середини струмка. Вода завихрилася, і на поверхні з'явився Водяник. Він був старий, похмурий, покритий річковими водоростями, а його очі світилися тьмяним, зеленим вогнем.

​— Я Орися – Господиня Дому. Я шукаю порядку і зцілення для цього місця. Я не ворог, — сказала Орися, злегка схиливши голову.

​Водяник пильно оглянув її.

​— Ти не ворог, — пробурчав він голосом, схожим на шум річкової течії. — Ти — Серце. Твій Дім — це Вузол, а твій Світ... твої володіння, куди ти вступила, завжди звалися Яснозір'я. Це твоє.

​— Яснозір'я... — прошепотіла Орися, відчуваючи, як назва відгукується у її Золотій Ниті.

​— Яснозір'я давно занепадає, — продовжив Водяник. — Усі духи стомлені. І не тільки тут. Відчуй холод, Господине. Світ, що межує з нашим... йому боляче.

​Орися відчула, як її Бачення Вузла загострилося: за лісом, у напрямку, де мав бути людський світ, нитки були натягнуті, сірі і пульсували напругою.

​— Я хочу допомогти, — рішуче сказала Орися. — З чого почати?

​— Почни з повернення до себе, — відповів Водяник. — Сьогодні ти з нами познайомилася, і це вже велика справа. А завтра... завтра твоя робота прийде до тебе сама.

​Орися кивнула, розуміючи, що має обробити отриману інформацію. Вона попрощалася з духами та повернулася до Дому. Вона знала, що Яснозір'я чекає на її наступний крок.