Незримий порядок та перші обличчя

Дні з четвертого по шостий були періодом стрімкої, магічної адаптації. Орися вже не була розгублена. Вона була зайнята. Її Бачення Вузла, що з’явилося на третій день, працювало у фоновому режимі, підказуючи інтуїтивні рішення.

​На четвертий день, коли Орися з роздратуванням подумала: «Мені потрібна окрема, тиха кімната, тільки моя!» — стіна біля старих дверей-порталу тихо тріснула. З’явилася нова арка, за якою була маленька, але ідеально затишна спальня. Вона була не просто новою, вона була втіленням затишку: стіни оббиті світлим, відполірованим деревом, що пахло сосною, а не пліснявою. Посередині стояло велике дерев'яне ліжко, застелене ковдрою з ручної роботи, прикрашеною вишивкою у вигляді трав. Орися провела рукою по білосніжній простирадлі. Вона пахла свіжим сіном і травами. На маленькому столику стояв глиняний глечик із прозорою, холодною водою. Це було місце, де вона нарешті могла почуватися безпечно та сама. Основна кімната, звільнена від функції спальні, відразу стала просторою, повноцінною залою. Її простір збільшився, наче Дім видихнув із полегшенням. — От бачиш! — пролунало ворчання Домовика. — Просити треба правильно! Не чайник, а намір!

​Орися вирішила, що магічна чистота всередині не звільняє її від роботи назовні. Вона взялася за подвір'я. Це була важка фізична праця. Вона знайшла старі, але міцні рукавички та сапу і почала виривати траву та дикий будяк, що душили будинок. Це була не просто робота — це була битва за порядок із хаосом. Вона працювала цілий день, звільняючи простір перед ґанком і на задньому дворі. У хаосі бур’янів вона помітила диво: серед густої трави, яку не чіпали сотні років, були акуратно прополені клумби. На них, незважаючи на пізню осінь, яскраво цвіли густо-бордові хризантеми, синьо-фіолетові айстри, що нагадували мініатюрні зірки, та пахучий, сизий верес. Це було свято кольору серед сірого лісу. Орися відчула приплив сил, коли звільняла ці клумби від решти бур'янів. Вона поширила їх, а потім посадила привезене з міста насіння: м'яту та мелісу, що символізували спокій і зцілення. Вона лікувала землю своєю присутністю, а Домовики ворчали, але допомагали, невидимо підіймаючи важке коріння.

​Увечері шостого дня, коли Орися сиділа в новій спальні, вона відчула, що прийшов час. Рудий кіт Рись застрибнув на її коліна і, дивлячись на темний куток кімнати, голосно нявкнув.

​— Досить ховатися, — тихо сказала Орися. — Я знаю, що ви тут. Покажіться. Я хочу знати своїх Хранителів.

​Повітря затремтіло, і з’явилися постаті. Це були не милі створіння, а старі, сильні духи, але вони були зношені та безсилі. Скрип — маленький дідусь, чия сіра борода і волосся були тьмяними і млявими, а одяг — стара, дірява мішковина, що ледь трималася на кістлявому тілі. Шелест — вищий, худіший, його одяг, що нагадував сухе листя, був порваним і майже прозорим, крізь нього проглядала бліда, ефірна шкіра.

​— Ну от, дивуй тепер її, — пробурчав Скрип. — Знайшла нам справу.

​— Ми безсилі, Господине, — пояснив Шелест, його голос був сповнений тихої печалі. — Чистоту підтримуємо, їсти готуємо. Але відчинити Пороги, зміцнити Дім, захистити Вузол — на це сили немає.

​Орися підвелася.

​— Чому? Дім сяє, ви піклуєтеся про мене, а ваші обладунки... ваші одежі — вони як лахміття.

​— Наша сила залежить від турботи і Рук Господині, — пояснив Скрип, підійшовши ближче. Його голос був майже благаючим. — Дім живиться твоєю енергією. А ми живимося твоєю працею для нас. Поки ми в цих старих рубищах, ми — не більше, ніж відлуння. Нам потрібен новий одяг. Не куплений, а пошитий тобою. Твоїми руками. Твоєю Золотою Нитею. Тільки тоді наша сила повернеться, і ми зможемо захистити тебе і цей Вузол.

​Орися відчула, як її серце стиснулося від жалю. Ті, хто про неї піклувався, самі потребували її допомоги.

​— Я зроблю це, — рішуче сказала Орися. — Я знайду тканину і пошию вам найкращий одяг. Це мій обов'язок.

​Шелест зітхнув, дивлячись на свої довгі, тонкі пальці:

​— Це ще не все, Господине. Скрип — одинак. А мені потрібна дружина. Дім потребує жіночої мудрості для повного балансу, а я потребую жіночої енергії, щоб бути сильним. Ти сама маєш знайти мені помічницю у своєму Королівстві, інакше моя сила не повернеться повністю.

​Ледь тільки Шелест закінчив говорити, Орися відчула потужний, теплий потік енергії, що хлинув від землі. Настав сьомий день.

​Золотий потік пройшов крізь її ступні. Її тіло, як старий механізм, змастили, і воно почало працювати ідеально. Її Бачення Вузла загострилося, і тепер вона бачила не лише нитки, що перетинали кімнату, а й тонкі, ледь помітні золоті ниті, що виходили з її грудей і впліталися безпосередньо у стіни, у піч, у землю.

​— Ось воно. Твоя Золота Нить, — сказав Скрип, і його очі заблищали. — Тепер ти справжня. І тепер ти готова.

​Орися підійшла до задніх дверей. Вона бачила їх крізь призму Бачення Вузла: вони були воротами до яскраво-зеленого, живого світу. Її Королівства.

​— Я зрозуміла, — кивнула Орися. — Мій перший обов'язок — повернути вам вашу силу.

​— Рись, ходімо, — сказала вона коту.

​Рудий кіт, який досі байдуже лежав, зістрибнув і, високо піднявши хвоста, попрямував до дверей. Орися зробила глибокий вдих і, не озираючись, ступила на поріг, що вів з дерев'яної халупи у її власний, щойно народжений Внутрішній Світ.