Вузол Світів

Другий день у Домі минув у спокої, сповнений обережного вивчення. Орися намагалася не розмовляти з Домовиками, відчуваючи, що вони спостерігають за кожним її кроком, випробовуючи її. Вони продовжували підтримувати Незримий Порядок: постійно з’являлася гаряча їжа, ліжко було свіжим, а Дім здавався щоразу трохи зручнішим.

​На третій день Орися зрозуміла, що більше не може відкладати. Вона мала завершити справи у місті, яке так її зрадило. Повернення до міста було гірким. Кожна вулиця, кожен знайомий будинок викликав у ній гострий біль. Вона швидко зібрала речі зі своєї колишньої квартири — лише найнеобхідніше, решту залишила. Вона прагнула лише одного — повернутися туди, де панував хоч і ворчливий, але чесний Незримий Порядок.

​Сутінки наздогнали її, коли вона поверталася до Халупи. На цей раз, проходячи зарослою стежкою, вона відчувала не страх, а полегшення. Дім, хоч і похилений зовні, здавався фортецею.

​Орися зайшла всередину, відразу відчувши тепле повітря. Вона поставила сумки і, втомлена, сіла на дерев’яну лаву. Вона заплющила очі, намагаючись відновити внутрішній спокій. Її охопило сильне, майже фізичне бажання захистити це місце, її останній прихисток.

​Вона простягла руку і поклала долоню на старезну, потріскану стіну, відчуваючи грубу деревину.

​І тут це сталося.

​Від її дотику кімната змінилася. Зір Орисі перефокусувався. Зникла фарба і штукатурка. Вона побачила Дім не як дерев’яну будівлю, а як енергетичну конструкцію.

​Крізь стіни проходили прозорі, сяючі нитки енергії. Ці нитки перетиналися і сходилися у центрі кімнати, ніби у величезному Вузлі. Кожна нитка пульсувала, випромінюючи колір та емоцію. Це було Бачення Вузла. Вона бачила не фізичний простір, а тканину реальностей.

​— Ось воно! Пробудилася! — пролунало бурмотіння Домовиків, яке тепер звучало не як голос, а як відлуння у самій деревині.

​Орися відсахнулася від стіни, задихаючись.

​— Що це?! Що я бачу?!

​— Те, що бачать Господині, — скрипучий голос виявив незвично серйозний тон. — Твій дім — не халупа. Це Вузол, перехрестя шляхів. Твоя кров — це ключ. Твоє бажання — це закон. Те, що ти бачиш, — це Ехо Світів.

​Тут раптом, із-за печі, вийшов великий, кремезний рудий кіт. Він мав густу, вогняну шерсть і пронизливі зелені очі, що дивилися прямо на Орисю з явною зверхністю. Кіт повільно підійшов, сів біля її ніг і голосно нявкнув, вимагаючи уваги.

​— Це наш, — пояснив шелесткий голос. — Провідник. Якщо він тебе приймає, значить, ти справжня. Його звуть Рись.

​Орися інстинктивно опустила руку і погладила міцну руду спину. Кіт не став протестувати, лише вигнувся від задоволення. Вона відчула дивне посилення власної енергії в місці дотику.

​Тим часом скрипучий Домовик продовжив пояснення, вказуючи на дві пари дверей:

​— Бачиш двері, що ведуть на задній двір? Ти їх вчора бачила. Вони насправді ведуть у твій Внутрішній Світ. Це твої землі, твоє Королівство. Там ти станеш сильною, там тобі треба буде навести лад і допомогти тим, хто там живе. Ти — їхня господиня і захисниця.

​— Але головне — ті, темні, маленькі двері у кутку, — додав шелесткий голос. — Вони ведуть до Інших Світів. До всіх тих ниток, що ти бачиш. Вони відчиняться, коли ти матимеш на це волю, або коли до тебе звернуться за допомогою. Це твій Портал. Через нього приходять. І скоро прийдуть.

​Орися подивилася на темні двері, потім на рудого, задоволеного Рися. Її колишнє життя, її зрада — усе це здавалося тепер дрібною, нікчемною помилкою. Вона більше не була жертвою. Вона була Господинею Вузла.

​— Я розумію, — прошепотіла Орися. — Я буду вчитися.

​— Мусиш. Ти потрібна. Вони вже знають, що Вузол має Господиню, — підсумував Домовик.

​Орися сіла, притискаючись спиною до стіни. Тепер вона не просто сиділа в халупі. Вона сиділа у центрі нескінченної магічної мережі, а на її колінах спав рудий провідник. Її пригоди тільки починалися.