РОЗДІЛ 2. «Знайомство з новими сусідами»

РОЗДІЛ 2. «Знайомство з новими сусідами»

Вечеряти Цвітані не хотілося зовсім. Вона настільки була втомлена, що скинувши свого рюкзака на підлогу та знявши вологе худі і джинси, швидко залізла під м’яку ковдру, одразу ж занурившись у глибокий сон.

Сьогодні Цвітані снилися ті дні, коли вона була ще дуже малою і щасливою. Уві сні вона бачила свою родину. Мати і батько сиділи на широкому пледі, розстеленому на зеленій траві у їхньому садку за будинком. В Цвітаниній пам’яті ненька завжди залишалася жіночною та ніжною. Одягнута у легку довгу сукню, усіяну дрібними квітами, вона була схожою на справжнісіньку принцесу. А довге, напіврозпущене волосся, що спадало на плечі, лише доповнювало її чарівний образ. Батьки про щось розмовляли і Христя, час від часу, дзвінко сміялася. Вона завжди була щасливою поруч зі своїм чоловіком.  

Сашко, який був молодший від Цвітани лише на два роки, як і завжди, дошкуляв двійнятам, змушуючи їх нервувати та репетувати. Хлопець знайшов щось дуже цікаве у траві, і тепер завзято намагався сховати це від Яринки та Ярослава.   

- Ну покажи! Сашко, покажи, що там в тебе! – Знервовано благала сестричка. Та старший брат був абсолютно байдужий до неї.

- А нащо тобі це? Можливо там щось страшне.

- Ну Сашко! – Дівчинка наполегливо продовжувала тягти хлопця за руку, не полишаючи спроби все ж з’ясувати, що він від неї приховує. Яринка була єдиною у родині, схожою на матір. Такі ж зелені очі і темно-русяве, хвилясте волосся, що зараз було заплетене у дві товсті коси.  

- Я зараз все розповім мамі! – Вже до погроз перейшов Ярослав. Одного віку із Яринкою, хлопець все ж був трохи вищий за неї.  

- Ой, я й не сумнівався. Ти завжди доносиш все батькам.

- Це не правда! – Ярослав сильно тупнув ніжкою по землі та так сильно мотнув своєю головою, від чого його скуйовджене волосся весело заворушилося на чолі.

- А от і правда. Ти постійно про все розповідаєш батькам. Ти стукач. – Блакитні очі Сашка хитро блиснули, говорячи про те, що хлопець ввійшов в азарт і тепер так просто не відчепиться від малих.  

- Ні!

- Так!

Здавалося цій перепалці не буде кінця і краю. Кожен був впертий по-своєму і до кінця продовжував відстоювати свою думку.

- Ось дивись, які я знайшов.

Від споглядання за суперечкою, Цвітану відволік Дмитро – її наймолодший і найспокійніший братик. Йому було лише три роки, та Цвітані завжди здавалося, що він, як на свій вік, набагато розумніший і доросліший. Навіть зараз, коли його біляве волоссячко неслухняно і так кумедно спадало на чоло, він все одно виглядав зосередженим та серйозним.

- Такі підійдуть для твого віночка? – Хлопчик протягував сестрі квіти, які він знайшов у саду.

- Звісно. Дякую тобі велике.

Цвітана прийняла від братика квіти і почала поволі вплітати їх у свій літній віночок. Вона дуже полюбляла дні, коли вони з родиною ось так збиралися у саду під старою Вишнею. В такі моменти дівчинка почувалася найщасливішою у світі. 

Будучи зосередженою на роботі, Цвітана не одразу помітила, як образи її рідних почали зникати у сірому тумані. Спершу, туман огорнув батьків дівчинки і дзвінкий сміх матері стих. Потім, його сірі щупальці торкнулися Сашка і двійняток, і їх гучна перепалка також розчинилася у невідомості. Останнім був Дмитро. Спочатку, туман обволік його худі ніжки, поволі підіймаючись до самої голови. Мить – і хлопчина також розчинився у повітрі.

- Давай ще мені квіти. – Не відриваючи погляду від вінка, весело промовила Цвітана. – Ну ж бо, Дмитре! – Розуміючи, що брат надто довго не реагує на її прохання, дівчина простягла руки долонею до  гори, тим самим чекаючи на нові квіти для свого витвору. Однак, і цього разу на її прохання ніхто не відреагував.

- Дмитре! – Цвітана нарешті відірвала свій погляд від вінка, поглянувши у бік, де мав би бути її молодший братик.

- Дмитре? – Зрозумівши, що поруч нікого немає, дівчина не на жарт злякалася.

- Дмитре, ти де? – Підвівшись на ноги, Цвітана із недоплетеним вінком у руках почала озиратися довкола у пошуках своєї родини. – Мамо? Тату? Сашко? Та де ж ви всі поділися!? – Її слова віддавали відлунням у туманній порожнечі.

- Ей! Це вже не смішно! Де ж ви всі поділися?

Раптом, над головою Цвітани пролунав гучний свист. Не встигнувши збагнути, звідкіля доноситься цей неприємний звук, дівчина відчула, як земля під її ногами почала сильно тремтіти.

- Мамо? Тату? – Голос Цвітани злегка тремтів від хвилювання та страху. Однак, зробити бодай один крок дівчина ніяк не могла. Все її тіло заклякло від тваринного страху, який вона зараз відчувала.  

Над головою знову пролунав свист. І цього разу, він був у рази гучнішим та моторошнішим, ніж попередній. Мить, і налякана дівчинка відчула нестерпний біль в районні грудей. Недоплетений вінок випав з її рук та беззвучно торкнувся вщент випаленої трави, яка тепер майоріла під дівочими ногами. Тихі сльози покотилися по щоках Цвітани.

- Мамо? Тату? – Дихання дівчинки ставало важким. Все довкола, немовби, стихло, лишаючи місце лише для биття її крихітного сердечка.