9. Король лавандового поля

Дєд Сянько насмажив яєчню і приніс в альтанку. Шматок домашнього хліба та солоного сала, неповна пляшка домашнього вина.

Тімуар ополоснувся в душі, переодягнувся в чистий одяг та присів до столу.
Дєд Сянько налив їм по склянці червоного вина, Тімуар мовчки перехилив і почав швидко їсти.

— Голодний?

— Трохи є, у вас смачно виходить. А я не вмію готувати зовсім, навіть яєчню ніколи не смажив сам.

— Все буває вперше, — дєд Сянько їв не поспішаючи, потягував вино і вивчав Тімуара. — Раз ти лишився, то тобі завтра і гостей приймати, бо я вже занадто старий для цього.

— Яких гостей?

— Звичайних туристів, по плану завтра ми чекаємо чотири автобуси. А ще можуть бути просто одинокі подорожуючі. Багатьох сьогодні поліція розвернула від садиби. З одного боку, це на шкоду. А з іншого — реклама. Тут тобі лаванда і вино, а поруч загадкове вбивство та скарби генерала. Я так думаю, що в цьому сезоні у нас буде море туристів. А Каті ще потрібен час на відновлення. Так що залишився — приймай керівництво в свої руки.

Тімуар застиг із шматком хліба біля рота, здивовано звівши брови на старого.
— Приймати керівництво? Туристи? Чотири автобуси?! — він повільно опустив хліб на дерев'яний стіл. — Сянько, я... я власник великого бізнесу. Я керую бізнес-імперіями. Але я в житті не водив екскурсій лавандовим полем і не продавав вино!

— Ну от і навчишся, — вишкірився дєд Сянько, зробивши спокійний ковток червоного вина. — Імперіями він керував... Тут тобі не бізнес-імперія, тут гірше. Тут жінки, які хочуть гарних фотографій у лаванді, і діти, які норовлять обірвати половину виноградника.

Старий відрізав собі ще шматок сала й поклав на хліб:
— Катя місяцями цю садибу на собі тягла. Кожен кущ, кожен куток знає. А зараз вона лежить у хаті, слабка й знесилена. Якщо ти справді хочеш спокутувати свою провину й довести, що чогось вартий не лише зі зброєю в руках — ставай до роботи. Завтра о дев'ятій ранку приїжджає перший автобус із Чернівців.

Тімуар мовчки дивився на склянку з вином. Всередині все вирувало від абсурдності ситуації: володар Синергаю, перед яким здригалися міжсвітові злочинці, тепер мав розважати туристів, продавати букетики лаванди й розказувати про сорти винограду.

Але потім він згадав бліде обличчя Катерини, її акуратно підв'язаний виноградник і той біль, якого він їй завдав.

— Добре, — твердо мовив Тімуар, випроставши плечі й перехиливши залишки вина. — Я зроблю це. Але тобі доведеться провести мені інструктаж. Прямо зараз.

Дєд Сянько тихо засміявся, і в його хитрих очах уперше за весь цей важкий день з'явилася щира повага до чужинця.

— Оце по-чоловічому, — мовив старий, підсуваючи до нього тарілку з яєчнею. — Доїдай. Потім підемо в льох і на поле. Вчитимешся розрізняти сухе вино від напівсолодкого й розказувати казки про «корисні властивості бакотської лаванди». А Катя через вікно спостерігатиме... і повір мені, хлопче, це буде її найкраща терапія.

Тімуар на мить замислився, але одразу підіграв дєду. Звісно, дєд Сянько й поняття не мав про міжсвітові портали чи королівство Синергай — для нього Тімуар був лише грошовитим туристом, який приїхав у Бакоту шукати ділянку під будівництво готелю.

— Тільки давай без цих «панів», Сянько, — посміхнувся Тімуар, підтримуючи легенду. — Якщо туристи дізнаються, що інвестор із Києва сам продає їм лаванду, подумають, що в мене зовсім бізнес прогорів.

— А мені байдуже, який ти там інвестор чи готельєр, — хмикнув дєд Сянько, відпиваючи вино. — Головне, щоб руки з потрібного місця росли. Нам з Катею твоя будівельна фірма тут ні до чого, а от пара міцних рук на завтра — якраз те, що треба.

Дєд Сянько дістав із кишені затертий блокнот і поклав його перед Тімуаром:
— Значить так, «інвесторе». Перший автобус о дев'ятій. Вхідний квиток на лавандове поле — звичайний, з дегустацією вина — дорожчий. Якщо питатимуть про будівництво готелю — кажи, що це чутки, бо Катя свою землю не продасть навіть за мільйон.

Тімуар узяв блокнот і уважно проглянув дідівські записи. Усе це здавалося дивним і абсурдним для володаря Синергаю, але водночас у душі з'явилося дивне відчуття спокою. Тут, на цій землі, він був не королем і не мисливцем — він був просто чоловіком, який намагається захистити й підтримати кохану жінку.

— Зрозумів, — кивнув Тімуар. — Проведу все за найвищим розрядом.

— От і добре, — дєд Сянько підвівся з-за столу, спираючись на ціпок. — Я піду зазирну до Каті, подивлюся, як вона. А ти збирай посуд і лягай спати. Завтра на тебе чекає справжнє бойове хрещення... бакотськими туристами.

Тімуар залишився в альтанці один. Він підвів очі на темне вікно Катерининої кімнати. За ним панувала тиша.

Він не зізнався дєду, хто він є насправді. Але тепер це й не було важливим. Головне — що завтра він буде поруч, і жоден ворог, міжсвітовий чи тутешній, не зможе наблизитися до її дому.

Він пішов після дєда в будинок, Катя тихо спала. Він присів поруч на крісло. Довго розглядав її. Так, сумнівів не було, це вона снилася майже щоночі триста років підряд. Вона його пара, але як земна жінка може стати парою магу? Цю загадку він мав розгадати, як таємницю зникнення Кришталю Покори.

Почув, як біля воріт зупинилася автівка Льоші, і він змушений був залишити її саму.

Льоша, як завжди, ніс пляшку коньяку, вигляд у нього був стурбований, схвильований.

Він став на порозі, Тімуар пропустив його в будинок. Льоша навшпиньки пройшов у її спальню. Сперся на одвірок, ближче не підходив. В його очах був невгамований біль, здалося, що навіть блиснула сльоза, яку він швидко сховав.

Вони вийшли з хати та сіли за стіл в альтанці. На вулиці вже була опівніч.

— Вони втекли з в'язниці, — випив спочатку, а тоді додав, — вони повернуться сюди знову, поки не знайдуть те, що шукали. Я залишу поруч із садибою один пост, але це для таких злочинців, як вони, не перешкода.