Глава 21

Робочий тиждень проходив спокійно.

Ще в перший день за обідом Рейчел розповіла Лео про свою поїздку — поділилася враженнями та кількома ідеями щодо розвитку бізнесу в сфері екстремальних розваг.

Марк іноді приєднувався до їх обідів. При зустрічі та прощанні він цілував Рейчел в щоку — жест, здавалось би, невинний, але від нього у неї кожного разу спалахували щоки. Вона мимоволі кидала короткий погляд на Лео, намагаючись зловити його реакцію, але він лише хитро усміхався і мовчав. Це мовчання, тим не менше, діяло заспокійливо — ніби давало негласний дозвіл просто дозволити подіям йти своєю чергою.

Іноді, якщо день не був занадто завантаженим, вони з Марком могли прогулятися після роботи або перетнутися пізніше ввечері. Легкі розмови, теплі усмішки, відчуття спокою поруч з ним — все це поступово зближувало.

Майк, звісно, не упустив можливості пожартувати над нею, але без злості — швидше з дружнім кепкуванням. Утім, і в нього самого з’явилися причини усміхатися: нещодавно він познайомився з Майєю, і, маючи доступ до її робочої пошти та телефону, проявив ініціативу. Майя відповіла взаємністю, і тепер Майкл постійно усміхався в екран телефону. Іноді вона навіть «випадково» заходила в офіс, просто побалакати.

Рейчел почала уважніше прислухатися до людей навколо — до тих, з ким кожен день працювала пліч-о-пліч. Вона намагалася зрозуміти, з ким справді могла б налагодити теплі стосунки і кого запросити на невеличку домашню вечірку. Виявилось, таких людей більше, ніж вона думала.

Кілька адміністраторів, відеограф, дизайнер, бармен — всі вони були приємні, легкі в спілкуванні, професійні. З ними можна було спокійно поговорити за чашкою кави. Звісно, про дружбу та довіру говорити ще рано, але чому б не спробувати.

Рейчел запросила також Майка та Майю. Та трохи збентежувала своєю відвертістю, але не викликала антипатії — швидше легке занепокоєння. Майя нагадувала Фрею: зухвала, пряма, з тією самою яскравою енергією, яка спочатку відштовхує, а потім — притягує.

Запрошення отримав і Лео. Спочатку у нього були інші плани, але все ж він вирішив заглянути. Йому стало цікаво, як його асистент організує такі зустрічі, та й хотілося поспілкуватися з Вандою і Джеймсом в неформальній обстановці — для зміцнення робочих зв'язків. Він пообіцяв приїхати на пару годин.

Не з усіма, звісно, вдавалося вибудувати теплі стосунки. Спочатку Рейчел була змушена доводити, що вона професіонал і отримала посаду не завдяки знайомствам чи зовнішності. І коли в компанії пішли чутки про її «особливе спілкування» з Марком, плітки спалахнули з новою силою.

В очі, як водиться, ніхто нічого не говорив. Але погляди, шепіт, натяки — ширились в повітрі.

Одна з адміністраторів навіть запросила Рейчел випити кави і, мило посміхаючись, запитала, між іншим:

— А ти, правда, думаєш, що у тебе з ним щось вийде? Такі чоловіки, як Марк, не будують серйозних стосунків з такими, як ми. Ти не перша. І, повір, не остання.

Десь глибоко всередині щось подряпало. Але Рейчел взяла себе в руки. Вона не збиралася будувати образи на порожньому місці. Все тільки починалося — і вона хотіла дати цьому шанс.

Може, ці стосунки не стануть чимось більшим. Може, все закінчиться раптово, як і почалося. А може, і вона сама не буде готова до чогось серйозного. Але зараз, вперше за довгий час, їй було спокійно. Не поспішаючи, без натяків і тиску. Просто двоє людей, які пробують пізнати один одного.

Фрея, звісно, не забувала і про тренування. Тепер Рейчел могла похвалитися збільшеною витривалістю: удари стали чіткішими, рухи — впевненішими, блоки — міцнішими. Вона більше не завмирала і не зажмурювалася при зіткненні. Захищалася не з остраху, а технічно спокійно і зібрано.

Реґіна пурхала по дому, балакаючи про свято, що наближалось. Вона розповідала, які гірлянди і лампочки повісить, де розмістить павутину, взяла з Джеймса обіцянку вирізати десяток гарбузів і обговорювала з Луїзою меню для міні-фуршету. З неї справді вийшов би чудовий організатор заходів. Але коли Рейчел сказала це вголос, суккуба тільки відмахнулась і мрійливо зітхнула:

— Я чекаю, коли зможу отримати ліцензію на роботу в вашому світі. Хочу відкрити студію танців.

— Танців?

— Танок — не просто рух, — пояснила Реґіна. — Це мова тіла. Через нього можна відчути себе, свої бажання, свій ритм. Це шлях до чуттєвості.

Вона навіть запропонувала Рейчел кілька занять, але та лише посміхнулася і ввічливо відмовилася — поки не готова.

До речі, Лакі з'явився через три дні. Уже не той безпорадний, худий кошеня, якого вона підібрала, але й до дорослого кота ще далеко. Незграбний, витягнутий, з уважними зеленими очима, він все частіше був поруч — слідував за нею по дому, сидів поруч, тихо мурчав. Він майже нічим не відрізнявся від звичайних домашніх улюбленців, і Рейчел почала забувати, що це її фамільяр.

Але Деміан нагадував.

Він порадив навчитися взаємодіяти з Лакі — дозволити йому звикнути до її енергії, запаху, ритму життя.

— Спробуй покликати його, коли будеш поза домом, — сказав він. — Тільки в відокремленому місці. Так ти дізнаєшся, скільки йому потрібно часу, щоб прийти. Як довго він може бути поза домом. І коли йому потрібна підживлення.

Життя Рейчел нарешті стало збалансованим.

В ньому знайшлося місце всьому: маленьким чудесам, легкому хаосу, тихим вечорам з друзями, роботі, внутрішньому росту і навіть — чомусь особистому.

Хто б міг подумати, що за кілька місяців все зміниться так непомітно, але — незворотне.

Одного разу вночі, прокинувшись від спраги, Рейчел вийшла на кухню. Взяла стакан, налила воду. І раптом з темного кута з'явився силует. Вона здригнулася, ледь не випустивши стакан.

Хантер.

Він вийшов з тіні, наче з самісінької ночі, і зупинився навпроти. Його очі — глибокі, як туман перед світанком.

Він довго дивився на неї, наче бачив щось більше, ніж просто тіло.