Глава 12

Холодне повітря обпікало легені, але після кількох тижнів тренувань це вже не турбувало Рейчел. Дихання стало рівним і спокійним. Вона почала звикати до цих ранкових підйомів і пробіжок через туман. Разом з Фреєю вони бігли по району, спостерігаючи за початком дня і першими сонними людьми на вулиці.

— Сьогодні пробіжимо весь шлях. Підйом до перехрестя, розвертаємось і назад додому. Не зменшуємо швидкість. Дихаємо, — коротко сказала Фрея.

Рей кивнула і навіть трохи прискорилася.

Демонеса схвалюючи кивнула і підтримала її темп. Після тренування і легкого прохолодного душу, дівчина залишилася вдома одна. Демони розійшлися по своїх справах, як завжди. Вона принесла ноутбук на кухню, зварила каву і сіла за стіл. Вона рідше залишалася в своїй кімнаті тепер. Вдень вона проводила час за обіднім столом, на залитій сонячним світлом затишній кухні, повітря якої наповнював аромат страв, які готувала Луїза. У холодильнику завжди була їжа, на поличках продукти. Якщо подумати, сама Рейчел навіть не пам'ятає, коли востаннє замовляла доставку готової їжі або хоча б ходила за продуктами. Якось непомітно демони взяли на себе деякі побутові справи та інші дрібниці облаштування дому.

Рей переглядала пошту, відповіді на резюме, сама відкрила кілька вакансій, які її зацікавили, і подала заявки. Поки що їй не вдавалося знайти той варіант, який би її влаштовував. Вона не хотіла працювати в офісі. Вона не любила бути новенькою в уже сформованому колективі. Не була готова. Кілька годин вона провела за виконанням дрібних замовлень, доки не зголодніла.

Після обіду, трохи полежавши в кімнаті з книжкою в руках, їй захотілося якоїсь діяльності. Може, зробити прибирання? Включивши музику в колонках, вона почала наводити затишок, крутячи стегнами під музику і тихенько наспівуючи під ніс. Їй було добре, спокійно, світло і тепло на душі. Хотілося наповнювати свій день дрібницями, які будуть тішити. Хотілося зробити щось приємне для своїх друзів. Вона розглядала деталі інтер'єру. Блокнот з ручкою, який залишив Деміан. Коли він думав про щось, то трохи хмурився, чухав свою білосніжну потилицю і гриз ковпачок ручки. Подушечка, що лежала на кухонному дивані, яку залишив Коул. Пилочка для нігтів, так і лежала на підвіконні — її залишила Реґіна. Саме демони створювали тут затишок, так необхідний їй. Без них це був би просто сірий старий порожній будинок. І порожня вона. Вони принесли світло в її життя.

До вечора в будинку з'явився знайомий шум. В кухню впевненою граціозною ходою вийшла Ванда і присіла навпроти Рейчел, пильно на неї дивлячись з легкою посмішкою.

— Як твої пошуки ідеальної вакансії?

— В процесі, — зітхнула дівчина.

— Скажи, ти пам'ятаєш Лео і Марка з клубу?

— Так.

— Лео досить амбітний чоловік, і він задумався, що йому не завадив би особистий асистент, бажано з досвідом роботи в сфері SEO. І його брат нагадав йому про чудову дівчину, мою подругу.

— Це ти на нього вплинула? — нахмурилась брюнетка.

— Можливо, частково. Трохи пограла на його гордості. Як у такого прогресивного і успішного бізнесмена ще немає асистентки? А ось Марк сам про тебе нагадав. Вони звернулися до мене. Я пообіцяла передати тобі інформацію. Якщо ти згодна — то в четвер буде співбесіда. Не переживай, я попередила, що ти поки не готова працювати весь день в офісі, тому графік буде комбінований і адаптований під особисті потреби. Готова спробувати?

Рейчел задумалась. З одного боку їй не подобалося, що роботу вона отримала завдяки протекції та впливу Ванди. До того ж, робота з відповідальністю. Але може, варто спробувати? Ризикнути? Може, з цього вийде щось хороше. А якщо ні — завжди можна піти.

— Так, я спробую. Я хочу.

— Чудово, бо я вже дала твою згоду.

Дівчата засміялися. Ванда встала, збираючись йти.

— І не бійся. Вимагай свої умови. Ти хороший спеціаліст, і ти цього варта.

А ввечері, як завжди, були тренування. Вони з фурією вже навіть дійшли до спарингів. Але... на цьому і застрягли.

Дівчата обмінялися кількома лінивими пробними ударами, щоб розігрітись і набрати темп.

— Давай, нападай же, ну! — Фрея ричала, чекаючи перших кроків.

Рейчел зробила кілька слабких швидких ударів, які та легко відбила, і знову відскочила, закриваючись. При спробі рудої піти в атаку, Рейчел відразу ж в страху прищурювалась, відверталася і закривалася блоком.

— Це нікуди не годиться! — В серцях вимовила фурія, знімаючи рукавички і кидаючи їх на підлогу, сама падаючи на мати. — Я ж навіть не встигла зробити кілька ударів. Не встигаю зробити жодного кроку, а ти вже закриваєшся і боїшся. Це не спаринг. Ти контролюєш страх, а не він тебе. В житті є два інстинкти: бий або біжи. Ти ж просто завмираєш, стиснувшись. Досить. Ти витратила достатньо часу в житті, стиснувшись. Бий. Ти можеш. Ти можеш сміливо дивитися в очі долі і приймати її виклик. Ти сильніша, ніж думаєш.

— Добре, я спробую. Ще раз?

Вони знову встали один проти одного. Було видно, як Рейчел напружується, пересилює себе, але змушує себе бити першою, приймати удари противника на блок і робити контратаки.

— Ну що, вже краще. Перші кроки назустріч. Іди відпочивай, я бачу, ти втомилася.

Глибокої ночі, коли більшість демонів спали у своїх особистих просторах, а Деміан все ще сидів і креслив якийсь графік, фурія підійшла до нього. Сіла в крісло, постукала пальцями по столу, її погляд був гострим.

— У ній сильний страх. І вона навіть не намагається бігти від небезпеки. Вона застигає, як ховрах.

— В неї довгий період був критичний стан. Коли її внутрішній захисний механізм закрив її в кокон. І тіло звикло так реагувати. Це важко виправити тренуваннями.

— Саме так. Їй потрібен струс. Контрольований, але тотальний. Викид адреналіну. Атракціони.

Чоловік підняв брову.

— Адреналіновий удар, який перезавантажить її психіку. Найвищі, найшвидші атракціони. Екстрим, в якому вона не зможе нічого контролювати. Але це безпечно.