Глава 7

Час у цьому будинку жив по своїм правилам, іноді мчав галопом, а іноді завмирав у моменти, від яких щеміло душу. Кожному тут було в новинку таке сусідство. Як це — жити в компанії в одному будинку, але кожен зайнятий своїми справами, має свій особистий простір і не порушує чужого. Але й самотності тут не було. За настроєм і бажанням компанія збиралася разом, щоб грати, дивитися фільми, поговорити або просто помовчати в приємній компанії. І для Рейчел тепер теж було місце. Не своя, але і не чужа.

Вона все ще залишалася замкнутою і проводила час переважно наодинці з собою. Але більше не було цієї скутої апатії і байдужості. Іноді Луїза вчила її готувати, а Деміан грав з нею в шахи. Дівчина також не забувала стежити за домом і собою, іноді виходила на ґанок, щоб посидіти на сходах з чашкою кави і послухати музику, дивлячись на цей світ, більше не відгороджуючись від нього. Ось, як і зараз. У будинку було тихо, зазвичай всі поверталися ближче до вечора. Як звичайна велика родина. Вона криво усміхнулась цій асоціації. Звичайного тут було мало.

— Привіт. — В дверях з'явилася рудоволоса дівчина.

 — Привіт, Фрея. Ти одна чи ще хтось повернувся?

 — Поки одна, мені потрібно трохи відпочити перед вечором.

 — А що буде вечором?

 — Ем… Робота. І розваги. Сьогодні я починаю перший вечір як ведуча для заборонених боїв.

 — У нас таке є?

 — Є. Звісно, відоме тільки серед своїх. І, звичайно, я — своя. Раніше я там билася, і це непогане місце для злиття емоцій, випуску гніву. Але ведучою я отримаю більше — зможу завести натовп. Думаю, інші теж підуть розважатися, хочеш з нами?

Рейчел зам'ялась. Вони раніше мало говорили про справи, які тут провертали демони. Це було негласним правилом: «Менше знаєш — краще спиш». І вона не знала, чи хоче йти. З ними вона б почувалася більш безпечно, ніж сама або з кимось іншим. Але підпільні бої… Раніше вона не відвідувала таких місць. Як кажуть, і хочеться, і страшно.

 — Якщо тобі не сподобається, то Коул або Джеймс проведе тебе додому. Але, може, тобі теж буде не зайвим заряд адреналіну? — підморгнула демонесса.

 — Добре. Я піду з вами.

Чесно кажучи, дівчина трохи побоювалася фурії. Ні, та не була злою, жорстокою чи агресивною. Хоча Деміан і згадував, що в минулому у неї були проблеми з самоконтролем. Просто вона була прямолінійною, поривчастою, яскравою, трохи грубою. Від неї віяв бунт і сила. І Рейчел ще остерігалася такої напористості.

Вони вийшли, коли час був близько до півночі. Не всі одразу. Коул йшов з Рейчел. Фрея вже була на місці і готувалася. Джеймс і Реґіна прийдуть окремо. Так як цей похід «офіційний» для блондинки, вони повинні були отримати дозвіл на переміщення в цей світ. Ванда і Деміан затримувались по своїм справам. Лу і Хантер приєднаються по дорозі. Оскільки цей будинок був їхнім таємним місцем, вони намагались менше привертати до нього увагу. Невеликий будинок на розі тихої вулиці, в який буквально пару місяців тому заїхала дівчина з одною пошарпаною валізою, та й та майже не показувалася на люди. І ось, раптом з нього вивалюється різношерста компанія — це привертає увагу.

 — Ти раніше вже був на таких заходах?

 — Так, але зазвичай мені там нудно. Іноді доходить до того, що комусь доводиться дати по морді. Чому, звісно, радіє Фрея, і ще більше розпалює натовп. А мені так лінь махати кулаками.

Рей не витримала і тихо засміялась. Це звучало так нетипово від величезного хлопця. Височезний, широчезний, його рука як її нога в обхваті, тяжка щелепа. Якщо б вона побачила його вночі, вона б рвонула без роздумів. Йому тільки борги вибивати і людей у цемент закочувати. Але при близькому знайомстві він більше асоціювався з котом. Великим, теплим, м'яким. Який цілий день лежить і спить. Навіть голос у нього трохи лінивий і тягучий.

— До слова про відпочинок. Там Реґіна хоче найближчим часом сходити в СПА. Сауна, масаж, басейн — ось це я розумію відпочинок.

 — Ти теж підеш? — дівчина недовірливо подивилася на парня.

 — Звісно. Хай це і не лавове озеро і банька +300 градусів, але теж приємно. А ти хіба не підеш?

 — Піду. — От чесно, вона це від шоку ляпнула. Ще хвилину тому ні про що таке вона і не думала.

Шлях до арени був нелегким, вони вийшли на промислову околицю міста, де їх зустріли Лу і Хантер. Потім спустилися в занедбану станцію метро, і вже йдучи по звивистих катакомбах, вони почули гучну музику, крики людей і сміх. Вийшовши з коридору на велику площадку, дівчина побачила середнього розміру огороджений ринг для боїв, натовп розігрітих людей і навіть деяку подобу бару в кутку.

 — Тримайся поближче до мене, на всяк випадок, — сказав здоров’як. — А ви з нами, чи працюватимете позаурочно?

 — Я попрацюю, хороше місце для прикорму.

 — А я з вами, їжі тут все одно немає. Навіть алкоголь не особливо якісний.

Вони пробралися поближче до арени, де вже стояла Фрея, підбадьорюючи натовп емоційними вигуками і провокаціями. Демони мелькали серед натовпу, розганяючи азарт і підштовхуючи нетерпіння глядачів.

 Луїза з Рейчел стали поруч, а Коул трохи позаду, як мовчазна тінь, готовий втрутитися в разі необхідності. Бої були видовищні і кроваві. Натовп ревів, ведуча майстерно маніпулювала настроєм людей. Час від часу друзі з'являлися поруч, переконуючись, що все в порядку, і знову зникали.

Але дівчина швидко втомилася від шуму і тисняви. Це був незвичайний досвід, але для першого разу, для людини, яка провела багато часу в стінах наодинці з собою, було достатньо. Вона запитала у свого негласного охоронця, чи можуть вони повернутися додому, і отримала ствердний кивок. Луїза сказала, що повернеться до дому трохи пізніше. Протискаючись через розігрітих людей, вони то й діло натикалися на когось, і її нагороджували випадковими штовханнями в бік. Якийсь п’яний ідіот, по венах якого текли алкоголь і азарт, зачепив плечем Коула і спробував спровокувати:

 — Ей, чуєш, шафа, ти що?!