Пролог

У сутінках заскрипіли вхідні двері, впускаючи в дім шум дощу та незвично прохолодне для літа повітря. Невисока дівчина в джинсах та сірій спортивній толстовці з капюшоном протиснулась всередину, тягнучи за собою пошарпану валізу з поламаним колесом, яка глухо скреготіла по підлозі.

У вітальні притихла компанія спостерігала за нею. Рудоволоса невдоволено цокнула язиком. Блондинка закотила очі так, ніби цим могла вигнати незвану гостю назад на вулицю. Широкоплечий хлопець з волоссям, зібраним у хвіст, склав руки на грудях.

– Ну а що, – флегматично протягла тендітна дівчина з косичками, – ми ж знали, що рано чи пізно це станеться. Завжди так буває. Дім старий, оренда смішна… хтось та й залізе і порушить наш спокій.

– Дістало вже, – рикнув хвостатий. – Гониш їх – а вони знову лізуть. Як мухи Вельзевула на лайно.

– Не витримає й кількох місяців, – байдужо поділився думкою смуглявий хлопець.

Дівчина не чула їх. Вона пройшла коридором, не включаючи світло, залишаючи брудні сліди на підлозі, і штовхнула ногою двері до своєї кімнати. Валіза з глухим стуком приземлилася в кутку. Кеди полетіли слідом. Не роздягаючись, вона скрутилась клубком на порожньому ліжку й вперла погляд в екран телефону, який вирвав з темряви її обличчя.

В той же час, в іншій кімнаті, блондин провів рукою по повітрю. Перед компанією задрижало марево, в якому відображалося те, що відбувалося в будинку.

– Наркоманка? – прошепотів смуглявий, з цікавістю нахиляючись вперед. – Чи чергова соцмережезалежна?

– Яка різниця, – відмахнулася рудоволоса. – Головне, щоб втекла якнайшвидше. Гаразд, нам час – зміна починається.

Компанія разом розтанула в повітрі, залишивши після себе легкий димок і їдкий запах гарі. В будинку знову настала тиша і темрява.