Розділ 4: Гра під пильним поглядом

Вечір у сірому будинку тривав неприродно довго. Емелі змушувала себе посміхатися.
Гра була простою — потрібно було пересувати фішки по карті магічного лісу, уникаючи пасток. Емелі вдало кидала кубики, сміялася з жартів батька і навіть імітувала азарт, але кожною клітиною шкіри відчувала **погляд бабусі Елеонори**.
Стара жінка сиділа в кріслі-гойдалці осторонь, тримаючи в руках в'язання, яке майже не рухалося. Елеонора ніколи не була лагідною до Емелі. Її справжніми улюбленцями були діти тітки — **Іринка та Ігор**. Коли вони приїздили в гості, бабуся розквітала: пекла імбирне печиво, розповідала старі легенди та дозволяла їм нишпорити у своїй скрині.
Для Емелі ж у неї завжди знаходилося лише повчання або сухе зауваження про те, що дівчинка занадто мовчазна і «не в матір удалася». Але сьогодні в цьому холодному погляді з'явилося щось нове — підозріла цікавість.
> *«Вона шукає тріщину в моєму захисті»,* — промайнуло в голові Емелі, коли вона випадково пересунула фішку не на те поле.
> 
— Ти знову витаєш у хмарах, Емелі, — раптом промовила бабуся, і її голос прозвучав як скрип старих дверей. — Твоя рука... вона здригнулася ще до того, як ти торкнулася кубика. Цікаво.
### Втеча у тишу
Батько лише відмахнувся:
— Ой, мамо, дитина просто втомилася. Весь день на такій спеці! Емі, йди вже відпочивати, ти сьогодні молодець, майже виграла у мене.
Емелі шмигнула до сходів, не чекаючи на друге запрошення. Вона швидко подолала драбину і, опинившись у своїй кімнаті, тихо опустила важкий люк. Тільки тут, серед запаху дерева та соснової тумби, вона змогла нарешті видихнути.
Вона підійшла до великого вікна. Спека нарешті почала спадати, поступаючись місцем прохолодним нічним сутінкам. Емелі подивилася на свої руки. Вони більше не тремтіли.
Тепер вона знала напевно:
* **Батьки** бачать лише те, що хочуть бачити — маленьку шестирічну доньку, якій ще далеко до справжніх чарів.
* **Бабуся** бачить набагато більше, і її нелюбов до Емелі може стати небезпечною зброєю.
* **Магія** всередині неї чекає. Вона пульсує, як живе серце, вимагаючи виходу.
Дівчинка присіла на складний диван і в темряві прошепотіла:
— Я не дам їм тебе забрати. Я буду ще тихішою, ніж цей дім.
Раптом знизу почувся глухий звук. Хтось почав підніматися по драбині до її люка. Повільно. Крок за кроком.
**Хто це може бути?**
1. Бабуся Елеонора, яка вирішила перевірити свою здогадку, поки батьки вкладаються спати?
2. Мати, яка раптом відчула докори сумління і вирішила принести доньці склянку молока?