Розділ 3: Торт із присмаком таємниці

 
Години до обіду тяглися повільно. Емелі сиділа на підлозі, спершись спиною на грубу дерев'яну тумбу, і намагалася відтворити в пам’яті уроки **міс Мирослави** — виховательки, яка готувала дітей у поселенні до майбутньої школи.
Міс Мирослава завжди говорила пошепки, коли мова заходила про «ранніх».
> *«Ті, чиє серце відчиняє двері магії занадто рано, — казала вона, — часто не витримують тиску. Їхня сила — це не дар, це пожежа. Ковен забирає таких дітей у Срібну Вежу, де їх вчать бути інструментами, а не людьми. Там немає батьків, немає ігор. Тільки контроль».*
> 
Емелі міцно заплющила очі. Вона не хотіла бути «інструментом». Вона хотіла бути просто дівчинкою, яка сьогодні стала на рік дорослішою.
### Вечірнє «свято»
Рівно о шостій вечора на кухні пролунав різкий механічний звук — спрацював магічний будильник на годиннику матері. Аріна стрепенулася.
— Ох, точно! Сьогодні ж дев’яте! — вигукнула вона з сусідньої кімнати.
Через пів години Емелі покликали вниз. На столі стояв торт у пластиковій коробці, куплений поспіхом у найближчій крамниці маглів. На ньому навіть не було свічок — лише яскрава кремова квітка, яка виглядала занадто штучною.
— З днем народження, люба, — сказала Аріна, цілуючи доньку в маківку. Її погляд уже блукав по списку справ на завтра. — Пробач, що так пізно. День був просто божевільний. Сідай, бери найбільший шматок. Ти ж, мабуть, зголодніла після обіду?
Емелі промовчала. Мати навіть не глянула в бік хлібниці, де так і лежав недоторканий шматок сиру, який дівчинка «обідала» лише в уяві батьків. Вона взагалі не спускалася з того моменту, як телепортувалася.
### Небезпечна тиша
Батько відклав газету й усміхнувся:
— Шість років! Ще два — і почнемо вчити перші замовляння, Емі. От побачиш, будеш найкращою в класі, як мати.
Емелі відчула, як у кінчиках пальців знову починає поколювати. *«Ще два роки?»* — подумала вона. Вона вже вміла те, чого батько не навчився за все життя.
Бабуся Елеонора, яка досі сиділа мовчки, раптом підняла очі на внучку. Її погляд був гострим, як голка. Вона повільно простягнула руку і торкнулася плеча Емелі.
— Ти сьогодні дуже тиха, дитино, — проскрипіла вона. — Навіть для себе самої. І... чому від тебе пахне озоном, як після грози?
Серце Емелі пропустило удар. Мати й батько продовжували обговорювати ціни на магічні підручники, не звертаючи уваги на слова старої, але дівчинка зрозуміла: **бабуся щось відчула.**
— Просто спека, бабусю, — ледь чутно відповіла Емелі, опускаючи очі в тарілку з тортом.
Того вечора Емелі зрозуміла: її головним ворогом тепер буде не спека чи самотність, а уважний погляд бабусі Елеонори.
**Що зробимо далі?** 1. Емелі спробує знову викликати магію вночі, щоб перевірити, чи це не був сон?
2. Бабуся Елеонора прийде до неї в кімнату на стрих, щоб поговорити відверто?