Розділ 2: День народження, якого не було

Це додає історії ще більше глибини та смутку. Той факт, що дивовижна подія — перший прояв сили — збігся з днем народження, про який забули, робить Емелі дуже самотньою, але водночас сильною героїнею.

### Розділ 2: День народження, якого не було
Емелі сиділа на підлозі, обхопивши коліна руками. Її все ще била дрібна дрож, а в роті пересохло, наче вона наковталася того самого гарячого пилу з вулиці. Серце калатало у скронях: *«Вони зараз піднімуться. Вони почули гуркіт повітря. Вони заберуть мене»*.
Хвилини тяглися, як густа смола. Але за люком панувала звична тишина, що зрідка переривалася приглушеними голосами знизу.
Зібравши всю свою дитячу мужність, Емелі підповзла до люка. Вона обережно потягнула за металеве кільце, і воно звичним скрипом відгукнулося на її рух. Дівчинка спустилася вниз по вертикальній дерев’яній драбині, що вела зі стриху прямо в коридор другого поверху.
### Забуте свято
Коли вона зайшла на кухню, картина була майже незмінною. Мати, **Аріна**, нервово перебирала якісь папери з печатками школи магії, притискаючи слухавку телефона до вуха. Батько, **Ейдон**, сердито витирав чоло брудною ганчіркою, скаржачись на поламаний насос. **Бабуся Елеонора** монотонно помішувала щось у каструлі, її погляд був спрямований кудись крізь стіну.
— Ти чого прийшла? — кинула мати, навіть не озирнувшись. — Там на столі є хліб і сир. Зроби собі щось, ми зайняті.
Емелі застигла. Жодного погляду. Жодного запитання: «Як ти опинилася нагорі так швидко?». Жодного «З днем народження».
Сьогодні було **9 серпня**. Їй виповнилося шість. Цей ранок вона чекала цілий місяць, сподіваючись, що хоча б сьогодні в сірому будинку з’явиться крапля кольору. Можливо, маленький кекс зі свічкою? Або хоча б усмішка батька?
### Гіркий присмак свободи
У грудях Емелі розгорілося дивне почуття — суміш полегшення та гострого розчарування.
1. **Надія:** Якщо вони не помітили такого потужного сплеску магії, значить, вона в безпеці. Вона може залишитися тут, у своїй кімнаті, і ніхто не віддасть її до Ковену для досліджень.
2. **Розчарування:** Вона була єдиною дитиною в цій родині, але зараз здавалася просто ще одним предметом меблів, як та тумба, що змайстрував батько. Її успіхи, її страхи і навіть її народження були менш важливими за зламаний насос чи шкільні звіти.
— Мам? — тихо покликала Емелі.
— Не зараз, дитино, — відрізала Аріна, вписуючи щось у бланк. — Ейдоне, ти полагодиш той клятий кран, чи нам доведеться викликати маглівського сантехніка, щоб не привертати увагу?
Емелі мовчки взяла шматок підсохлого хліба. Вона зрозуміла одну важливу річ: у цьому будинку вона може сховати навіть цілий всесвіт, і ніхто не помітить, доки вона вчасно приходить на вечерю.
Дівчинка розвернулася і почала підніматися назад до себе. Її дар, що прокинувся так рано, тепер став її єдиним справжнім другом. І єдиною таємницею, яку вона захищатиме ціною всього.
Як тобі такий поворот? Бажаєш, щоб у наступній частині Емелі почала самостійно вивчати, на що вона здатна, чи, можливо, бабуся Елеонора все ж таки щось приховує і лише вдає, що нічого не помітила?