***

Загін переходить межу, позначену Крайнім притулком, рано вранці. Утім, тільки завдяки годиннику і внутрішньому чуттю Пенсі стає зрозуміло, що ніч змінилася днем. Сіре марево навколо трохи краще за безпросвітну темряву: в такій ситуації починаєш  особливо цінувати іскристий білий сніг. Якщо на Людожерському перевалі сонце рідко, але проглядало крізь переплетені гілки дерев, то тут подібне навіть влітку належить до категорії рідкісного дива і залежить від примхи погоди.

Навколо панує мовчання: все, що потрібно, було сказано в попередні дні і упродовж вчорашнього останнього вечора. Чути лише рідкісні поради та вказівки від лідерів загонів. Пенсі озирається, наскільки дозволяє капюшон: три загони по вісім осіб — це не так щоб і багато людей. Однак для такого походу — першого походу в історії союзу — більше, ніж достатньо. Вона не знайома і з половиною учасників, а розпізнати серед них будь-кого із вже знайомих зараз майже неможливо: однакове екіпірування стирає відмінності. Але кожен з учасників — не аби який мисливець і професіонал. Як стало відомо, старійшини намагалися скликати всіх Щасливців, яких тільки змогли розшукати, але погодилися тільки троє. Учасники повністю екіпіровані та озброєні силами союзу мисливців. Підготовка до експедиції зайняла понад рік. Пенсі підписала свій контракт чи не в останніх рядах, і їй трохи не по собі від такого розмаху.

Місцеві з острахом стежать за тим, як парами мисливці проходять повз символічні ворота, які відмічають початок шляху в смертельне крижане божевілля. Наостанок Пенсі хочеться обернутися і глянути на ошелешені, а може навпаки співчутливі обличчя, почути шепіт — традиційні слова, з якими проводжають померлих в останню путь. Але зробити цього їй не вдається: стежки Крижаного краю відрізняються від тих, якими вона до сих пір ходила. Лід під ногами жорсткий, а очищений від снігової крихти ще й слизький і нерівний. Доводиться уважно стежити за тим, куди і як ставиш ноги.

Перші півгодини шляху під оглушуючим холодним вітром, що всерйоз розгулявся відкритим простором біля Крайнього притулку, виявляються лише розминкою. Вони сходять до лісу. Одразу під кронами чорних дерев починається горбиста місцевість, ніколи раніше і ніким нехожена, дика і звісно небезпечна. Вічна мерзлота вкриває землю нерівним шаром, навіть декількома шарами: крига то крихка, як скло, то міцна, як метал. Експедиція просувається повільно, дотримуючись схваленої організаторами карти і слів очевидців. Попереду йде Рональда Лассі, Щасливиця, єдина така у своєму роді — офіційно найнята союзом мисливиця з постійною грошовою платою. Її бережуть двоє охоронців. Пенсі та більша частина загону розрізнено плетуться за п'ятнадцять метрів позаду від їхньої трійки. За ними на такій самій відстані тримаються інші мисливці — інший загон.

Складнощі виникають завжди несподівано. Осторонь, усього за десяток кроків від Пенсі, різко руйнується один із пластів льоду. Не вперше з початку їхнього шляху, але звикнути до цього неможливо. З огидним скрипом крижина ковзає зі схилу вниз. Мисливців, яким не пощастило стояти саме на цьому шматку змерзлої землі, снігу та коріння дерев, як можуть, підхоплюють більш щасливі товариші. На кілька хвилин загін припиняє рух. Потрібно оглянути потерпілих і перегрупуватися.

Пенсі вдячна перепочинку. Вона глибоко вдихає і повільно випускає повітря: білий димок виривається з рота, пару секунд ще клубочиться біля обличчя, а потім розчиняється в навколишній темряві. Вона впевненіше перехоплює довгу палицю з гострим наконечником, збирається з силами і за командою лідера загону робить крок уперед. Третій день без змін — підняти палицю, ткнути в скупчення льоду і снігу під ногами, перевірити його на міцність і зробити крок уперед. Крижаний край пручається, але потроху починає піддаватися зусиллям мисливців.

— Гей, Щасливице, начаруй нам ліжко м'яке та жінку гарячу, — мисливець з її загону, Міч, здається, смикає її за рукав, коли вона проходить повз. Звісно, з таким питанням йому до тієї ж Рональди не підійти, а ось нікому толком невідома Пенсі — доступний об'єкт для жартів.

— А ліжко щоб було з відерса зроблено! — підтримує його друг, який стоїть поруч і також відпочиває.

Пенсі невдоволено зиркає на жартівників і проходить повз. І як тільки у цих гумористів вистачає сил веселитися? Бо вона вже давно втомилася і зголодніла. Добре, що якраз оголошено привал: усі мисливці розтікаються в пошуках зручних місць. І їй хочеться відпочити без зайвих проблем і суперечок.

За спиною фиркають і сміються. Вона ще сильніше хмуриться і намагається не помічати чужих поглядів, а вони є. Не така вже й таємниця — імена тих, хто бере участь в експедиції. Ніхто не змушував її знайомитися з усіма, але тим не менш поступово це відбувається. Так і її впізнали. Історії, які ходять про Пенсі серед мисливців, належать до розряду дивовижних небилиць, тож дивуватися нічому: ні скепсису в чужих очах, ні захопленню, ні заздрості. Але в неї точно немає бажання спростовувати чи підтверджувати чутки. Принаймні, не зараз.

Пенсі притуляється спиною до темного широкого дерева з шорсткою корою і розслабляється. Важкий рюкзак опущено на землю, і спина відчуває небувалу легкість. Утім, скаржитися на нову екіпіровку став би тільки повний бовдур. Пенсі не одразу звикає до фасону і фактури, але пізніше стає складно втриматися від захоплення. На ній куртка з тугого, захищеного від вітру і вологи матеріалу, укріплена додатково вставками зі шкури залізної лані. На рукавичках нашита шкіра торро — деревної ящірки, вона не дозволяє рукам ковзати і дає змогу хвататися міцніше. За спиною щільний важкий рюкзак з каркасом із ребер доргони, в ньому поживний пайок і все необхідне для подорожі. Замість лиж до черевиків прикріплені зйомні металеві шипи, майстерно викувані ковалями союзу. На поясі зброя і серйозна аптечка: такі настоянки і екстракти вартують цілу купу грошей — у складі недешеві і рідкісні частинки дивностей.