***

Пенсі погано спить уже четвертий день. Ні, їй не сняться кошмари і сторонні передчуття не мучать її. Навіщо це їм, коли вона й сама цілком справляється із завданням — мучить себе самостійно. Поступово стіл у кабінеті обростає книжками про Крижаний край, картами північного Чорного лісу і розрізненими записами самої Пенсі. Навіть читаючи перед сном книжку доньці, вона не може позбутися думок про експедицію. Кейра, звісно ж, помічає це й ображається — надуває щоки й накидає на голову ковдру.

— Вибач, маленька, — Пенсі пробирається долонею під ковдру і ніжно куйовдить волосся на голові доньки. — У твоєї мами проблеми, і вона не знає, як бути. Але завтра приїде бабуся і дідусь, і все налагодиться...

— Бабуся і дідусь! — тут же виповзає зі свого укриття Кейра і з радістю плескає в долоньки.

Пенсі мовчить про те, що приїзд батьків їй потрібен не менше, ніж доньці. На що вона сподівається? Напевно, на досвід старшого покоління або просто на вдумливу життєву пораду. Сама вона знайшла чимало причин, щоб не долучатися до участі в небезпечній експедиції. Але, на жаль, та єдина причина, через яку їй потрібно це зробити, занадто значуща. До того ж у контракті їй обіцяють додатковий захист, навіть гарантію повернення. Але Пенсі знає, що в Чорних лісах немає нічого більш примарного, ніж чиїсь гарантії...

Із самого ранку Кейра радісно підстрибує біля вікна, виглядаючи гостей. Навряд чи варто чекати їх так рано, але Пенсі також хвилюється і сама, не знаючи навіщо, кілька разів виходить на ґанок і навіть визирає за ворота. Але от сусідський пес вибухає гучним гавкотом, стає чути м'який шурхіт коліс утрамбованою дорогою і фиркання коня. Коли Пенсі вибігає з дому, батько якраз відчиняє стулки воріт, щоб візочок нової моделі з гумовими колесами і збірним куполом плавно в'їхав на подвір'я.

— Пенсі, люба, у тебе чудова зачіска! Дуже гарна коса, заплетеш і мені таку? — мама стягує довгі рукавички й залишає їх на сидінні візника, а потім одним легким злитим рухом зістрибує на землю. Судячи з того, що наступної миті вона морщиться від болю, невдало. — От зараза, — потирає стегно Тівара Гостра, гроза дивностей і темних хащ. Пенсі усміхається: мама не бажає миритися з власним віком — то батька пожене на прогулянку до Чорного лісу, то учня візьме, то засяде писати книжку про мисливську премудрість.

— Де моя крихітка? Дай обійму! — тут же запитує мама. Пенсі жестом дає зрозуміти, що Кейра, звісно, в домі, але наступної миті опиняється в міцних материнських обіймах. — Ти для мене теж крихітка. Навіть не сумнівайся!

Пенсі сміється і відповідає на обійми. А коли зверху довгими руками їх обіймає батько, всі її хвилювання відступають остаточно.

Після ситного обіду родина влаштовується у вітальні. Батько вирізає фігурку з дерева і поглядає в бік каміна. Його дуже цікавлять дивності, за роки полювання на них він сам зібрав чималу колекцію відносно безпечних, але дуже цікавих речей. Але він явно проти, щоб молодша дочка вплутувалася в чергову небезпечну подорож.

Кейра заворожено стежить за спритними сильними пальцями діда і плескає в долоні, коли на дерев'яному бруску несподівано проступає мордочка поки що незрозуміло якої тваринки. Мама повільно п'є ароматний ягідний морс і краєм ока поглядає на Пенсі. Від цієї пильної уваги стає ніяково, а погляд змушує нервувати і робити непотрібні рухи.

— То що ви думаєте про цю затію союзу з Крижаним краєм? — Пенсі крутить контракт, перекладає книжки про Крижаний край з місця на місце і звіряється з мапою, напевно, у двадцятий раз. Напруга відчувається в повітрі, у безладі на столі, у зведених насуплених бровах Пенсі.

— Крижаний край уже давно притягує погляди союзу, — зауважує батько, але мама хитає головою:

— Якщо говорити точніше, то не всього союзу, а окремих фракцій усередині нього. Старійшини стоять осібно, будь-хто, хто входить до їхнього кола, бере на себе відповідальність за весь союз і певний перелік зобов'язань. Це стосується й того, що сам союз має залишатися нероздільним зсередини. Тому вони поспішають з експедицією, щоб ніхто не вирвався вперед, — склянка в її руці вже порожня, і мама задумливо розглядає її.

— Якщо союз не очолить похід, то він може потрапити в незручне становище.

— Старійшини воліють діяти, а не реагувати на чужі дії.

— Особливо, якщо це будуть дії Керрі та її братів, Соупражича або Тоннора. Є чимало мисливців, яким Щасливці як кістка поперек горла встали. Бо не дає спокійно жити і дихати чужа вдача, — пирхає мама й підморгує Пенсі. — А ще, наприклад, деякі мисливці дуже ображені, що їх не взяли в старійшини. Або вважають, що союз їм чогось не додає або й зовсім приховує від них… той же відерс!

— ...Пам'ятаєш, як Лімп Цупкий вимагав скасування таємниці місця видобутку рідкісних дивностей? — піднімає погляд від брусочка деревини батько, потім хмуриться й запитує: — Стривай, хіба Тоннор не помер чотири роки тому? Дивний був випадок з отруєнням під час полювання... Мало не руїнника там вплутали, хоча я впевнений, що він намагався добути небесний пил у зміїному гнізді й оступився.

— Тоді б він помер на місці, — хитає головою мама, — а так пролежав у гарячці мало не тиждень перед смертю. Як я чула, це була самиця рванозуба. Тоннор, найімовірніше, переплутав її з самцем, не дивно, що його вкусили.

— Непоганий був мисливець, але як людина так собі, неприємний чоловік, — хитає головою батько і гладить великою рукою Кейру, яка задрімала біля його боку. — Занадто жорсткий, з агресивними методами полювання, безпринципний. У нього навіть ліцензію відбирали кілька разів: знаходили серед здобичі хутро зовсім молодих особин, навіть дитинчат.