***

— День добрий, Щасливице, — коротко вклоняється найстарший старійшина із тих, хто прийшли до неї. Попри теплу осінь на всіх старійшинах хутра й мисливські куртки. Двоє озброєні, але, помітивши напружено-уважний погляд Пенсі, одразу ж віддають зброю своїм помічникам, а ті йдуть геть з будинку на вулицю. Тільки тоді вона запрошує тих, хто залишився, до кабінету, обговорювати справи.

У цій кімнаті все ще пахне свіжим деревом і лаком: ремонт закінчили всього кілька тижнів тому. Пенсі довго ходила навкруги: роздивлялася роботи майстрів меблевої справи, рахувала кроками розміри кімнати, креслила на папері плани, цікавилася вартістю робіт, мацала породи дерева і щоразу щось виправляла в черговому кресленні. Тепер кабінет — істинно її кімната. Кожен предмет з меблів тут обраний після довгих роздумів і сумнівів — міцний письмовий стіл, зручні крісла і довгі книжкові стелажі вздовж стіни. Штори з гладкої тканини обрамляють всі три вікна, але в кімнаті не холодно — в різьблені панелі на стінах вставлені жар-камені. А ніжні пейзажі на стіні та круглий килимок на підлозі доповнюють створений затишок. Пенсі гордо обводить поглядом кімнату: так, тут вона справді почувається господинею.

Четверо старійшин розсаджуються по кріслах, залишаючи зручний диванчик у кутку для помічників. Ті намагаються вміститися й водночас не розчавити розкидані Кейрою іграшки. Пенсі посміюється, але виду не показує.

Гості вимушено чекають, поки господиня займе місце на чолі столу і дозволить почати бесіду. Вони прийшли як прохачі, що само по собі дивно, і не посміють піти проти кодексу мисливців. Пенсі дає собі деякий час на роздуми, роздивляється тих, хто прийшов, з усією увагою: обвітрені обличчя, помітні зморшки, потужні долоні й хитрий розважливий погляд. Перед нею сидять четверо абсолютно різних чоловіків, але вона без сумніву одразу відповість, ким є її гості — досвідченими й умілими мисливцями, торговцями та лідерами. Нічим добрим це не скінчиться, розуміє Пенсі, але відтягувати розмову немає більше сенсу. Вона видихає і рівним голосом цікавиться:

— Понад три роки про мене не чути в Чорних лісах, а ви кажете — Щасливиця?

— Все вірно кажемо, — усміхається їй найстарший, Дарій Жержич. Пенсі бачила його не раз на Людожерському перевалі, завжди з командою і багатою здобиччю. — Так повелося з початку союзу. Хто міг домогтися такого звання, назавжди залишався в окремому списку. Погодься, треба мати особливий дар, щоб знаходити два роки поспіль у Чорному лісі те, що іншим не дано й за життя відшукати. Все вірно, ти — Пенсі Гостра, донька Тівари Гострої, Щасливиця від дня здобуття цього звання і до кінця історії союзу мисливців.

Пенсі фиркає. Гучні слова, та й годі. Але чого ще можна очікувати від затятих торговців і ділків. Вона й сама б себе не відпустила жити безконтрольно, не після того як принесла до союзу жар-каміння.

— По-перше, контракт.

По столу в бік Пенсі переміщається широкий темний конверт. Вона обережно торкається пальцями пакувального паперу: так і є, він шорсткий і зігрітий теплом тіла.

— Мені відкрити його зараз? — уточнює вона у старійшин. Говорить із нею тільки Дарій, інші побажали залишитися неназваними. Утім, Пенсі впевнена, що знайома з усіма, хто прийшов: чула їхні імена від матері та інших мисливців, читала про них у новинах, стикалася в союзних домах та союзних гостьових і проходила повз.

— Після нашої бесіди це буде доречніше. Якщо твоє рішення буде ствердне, то підпиши контракт і сповісти найближчий союзний дім якнайшвидше. Якщо відмовляєшся — просто кинь його в камін.

— Добре, — киває вона і жестом пропонує старійшині продовжити розповідь.

— Твоя остання знахідка дала декому з нас більше можливостей, ніж ми коли-небудь очікували мати. Я не питатиму, як саме і де ти дістала жар-камені. Не тому що ти мені збрешеш, а тому що ми всі впевнені: у тому місці їх більше немає. Знаючи твою матір і її виховання, упевнений, ти б давно принесла другу партію, якби це було можливо. Адже це неможливо?

Мисливець свердлить її пронизливим поглядом — гострим, важким, він не обіцяє їй нічого доброго. Але йому далеко до читання думок у виконанні Халіса.

— І що ви хочете від мене почути? — вона відповідає, склавши руки на грудях, стиснувши до болю пальцями плечі. Їй здавалося, що вигадані історії про її останнє полювання давно прижилися серед мисливців і ніхто не думає, що вони вигадані. Але старійшини небезпечні саме тим, що вони говорять і мислять категоріями всього союзу, а не тільки особистою вигодою. Вони можуть чекати роками. Старійшиною не стає Щасливець, найбагатший або найуспішніший у полюванні. Потрібно мати неабиякий розум, розважливість, зв'язки, лідерські здібності та вміння читати інших людей.

— Правду, — звучить неприємно вагоме слово. — Будь-яку брехню ми четверо здатні розпізнати.

Пенсі стискає губи. У голові проноситься панічна думка, що вона сприйняла цю зустріч надто несерйозно, не налаштувала себе на захист. Навіть глава в кодексі про таємницю місця видобутку певних дивностей, про таємницю шляхів і мисливських стежок — ніщо порівняно з владою старійшин і самого союзу. Але наступної миті вона точно знає, як відповісти:

— Я не збирала жар-камені. Вони просто звалилися мені до рук, вже покладені в мішок. Звідки вони — не знаю, я не бачила місця їхнього видобутку. Те місце, де я їх узяла, нагадує моторошний лабіринт, вибратися практично неможливо...

— Чому ти так вважаєш?