***

Пенсі ніколи ще не бачила, щоб посеред Чорного лісу так раптово виникала річка. Струмки, дрібні річечки і водоспади мало кого здивують, повноводні річки, що розділяють нормальний берег від гущавини, — теж. Але з тим, як широка смуга криги може кинутися під ноги, їй ніколи стикатися не доводилося. Слизька поверхня не дає втриматися. Пенсі з глухим окриком змахує руками, тягне за собою руїнницю. Та в наступну мить також опиняється на кризі, також послизається, вхоплює за перше, що є під рукою, і падає разом із Пенсі на холодну прозору поверхню.

Хочеться набрати повітря у груди і вибухнути лайкою, але в ситуації, що склалася, ніхто не винен. Руїнниця, стогнучи і звиваючись усім тілом, сповзає з її спини. Пенсі сідає і крутить головою: при падінні вона неприємно забилася. Крижаний простір простягається білястою смугою вперед і в сторони. Повільний і обережний перехід навряд чи займе більше години чи двох, та тільки протягом цього часу вони будуть легкою мішенню для інших мисливців.

— Срібний грот! — шепоче Ланалейтіс і тремтячою рукою вказує напрямок. Пенсі тут же обертається в потрібний бік і наступної миті міцно заплющує очі. Сніг надто яскраво сяє в денному сонці. Тож очам потрібен певний час, щоб звикнути. А коли зір повертається, стає зрозумілим, що справа тут зовсім не в яскраво-білих снігових покривах, що лежать навколо.

Через річку трохи праворуч справді видніється високий пагорб неймовірного блискучого кольору. Дорогоцінна срібна гора зяє кількома темними провалами — входами всередину, вона густо обросла на бічних схилах чорними деревами й оточена потужними валами снігових заметів. Та тільки сильний вітер, що дме на відкритому річковому просторі, зніс увесь сніг з її верхівки. І саме ця дивна верхівка виблискує на сонці так, що дивитися боляче.

— Ми дійшли! — з полегшенням вимовляє Ланалейтіс. 

Пенсі не встигає її зупинити. Адже кожному мисливцеві відомо, що в Чорному лісі не варто поспішати з подібними словами. Але, можливо, нічого не станеться?.. І вони починають перехід на той бік.

Відчуття небезпеки охоплює зненацька. Воно торкається сердця, стискає внутрощі, змушує діяти. Але все, що вдається зробити Пенсі, стрибнути в бік і що є сил відштовхнути, протягнути по кризі Ланалейтіс, яка здивовано скрикує від її дій.

— Даран?.. — виривається в неї дивний вигук. Але решту фрази стирає гучний свист.

Коли Пенсі вперше обирала зброю, вона переглянула кілька варіантів, поки не зупинилася на вогнестрілі. Снаряд, випущений з вогнестрілу, пролітає не так уже й далеко. Він не здатний зупинити велику міцну істоту — дивність чи звіра. Зате обойма не займає багато місця. Та й точність зброї і мала гучність пострілу часом набагато важливіші, ніж її сила. Наприклад, після довгого тренування з вогнестрілом можна спокійно полювати на дрібну дивність так, щоб не налякати решту зграї і не приманити когось більшого і небезпечнішого. Велика зброя звучить по-іншому, баламутить уявний спокій Чорного лісу і привертають зайву увагу дивностей.

— Бери вогнестріл — не пошкодуєш, — казав батько, коли вся сім'я збиралася під кінець осені й готувалася до довгого полювання. — Якою б страшною не була дивність, а людина все ж страшніша. Від дивності можна втекти, сховатися, її можна обдурити, відволікти. І якщо чудовисько вбиває, то робить це з вельми зрозумілих причин: воно оберігає себе, своє потомство або свою територію, а ще воно може лишень шукати їжу, зокрема й смачних мисливців. Але ніколи дивність не буде жахливішою, ніж звичайна людина — заздрісна, жадібна або така, що забула про правила. Така людина не відмовиться від переслідування і не дасть тобі легко померти. Зупинити такого супротивника словом майже неможливо, набагато простіше це зробити вогнестрілом. Добре, що шкіра в людини м'яка, не така, як у дивностей чи звірів...

Усім зручний вогнестріл — легко вихопити, легко вистрілити і дуже складно супротивнику передбачити, куди полетить заряд. Інша справа — громоглас. Гучна зброя, саме це і відображено в назві, громіздка, важка, низькошвидкісна, малозарядна — незручна. Здавалося б, навіщо взагалі комусь таке потрібно? Єдина відповідь — це міць громогласа. Лід зовсім поруч із ногами Пенсі тріскається в одну мить, гострі крихти впиваються в обличчя. Вона ледь встигає захистити очі від дрібних крижинок.

— Біжи! — голосно командує вона Ланалейтіс і кидає їй частину своєї поклажі. Якщо Пенсі не судилося вибратися, то хоч руїнниця виживе. Та все робить правильно: ковзає на своїх лапах, звизгуючи переляканим птахом, крутить швидко руками, намагаючись зберегти рівновагу, але рухається в бік Срібного грота.

Коли під ногами починає розїжджатися пласт криги, що здавався стійким, Пенсі майже цілу мить думає про те, наскільки холодно в річці. Так само, як тоді, коли вона зіткнулася з роєм сніголюбів, чи ні? Але тут крига остаточно розходиться в сторони, відкриваючи темні глибини, і студена вода тягне її у своє крижане нутро.

Перші кілька миттєвостей найжахливіші. Пенсі повністю втрачає відчуття дна і поверхні, кінцівки ніби відмирають, а повітря, що залишилося в легенях, одразу стає кам'яним і тягне на дно. Потім у голові прояснюється, стає видно денне сонце, що спалахами проникає між рухомими крижинами, а руки і ноги починають працювати спільно, піднімаючи тіло до світла.

Груди болять від неможливості вдихнути, але Пенсі не може виринути на поверхню просто так, потрібно вибрати стик між легкими крижинами. Інакше вона може покалічитися. Тільки коли виникає вибір: або задихнутися, або позбутися кількох пальців, — вона робить різкий ривок, розштовхує розбиту кригу руками і виштовхує себе з води по плечі. Подряпана, але жива. На повітрі шкіра під мокрою тканиною одразу ж покривається мурашками. Пенсі починає невгамовно тремтіти. Це відчуття холоду трохи слабше, ніж те, що не давало спокою рік тому, але все одно навіть легкий вітер приносить жахливі муки. Пенсі ковтає повітря, молотить руками, шукає стійкіший край розбитої криги, щоб вибратися з крижаної води. «Швидше, швидше», — підганяє вона себе, поки ще є сила в руках, а холод не змусив остаточно здатися.