***

Пенсі ловить ротом падаючий сніг. Він білий, пухнастий, водяний і чудово втамовує спрагу. Сніжинки тануть, варто їм тільки торкнутися її губ або навіть потрапити під гаряче дихання. Пенсі стоїть, закинувши голову, досить довго, занадто довго, навіть починає боліти шия. Але після тривалого бігу та блукання стежками їй хочеться відпочити й віддихатися. Ноги гудуть, а поперек трохи ломить: усе ж майже рік без тренувань позначився на її фізичному стані. Але головне — вона все ще здатна знайти і добути дивність.

Навколо пояса накручена сьогоднішня здобич — хвіст водяного коня. Небезпечне чудовисько, яке складно вбити, але під час видобутку саме хвоста цього й не треба робити. Потрібна лише правильно розставлена і заряджена пастка. Головна складність цього полювання — втекти з трофеєм від незадоволеної та небезпечної крикливої дивності. Що справді нелегко. Пенсі витирає вологу з обличчя, ще раз глибоко вдихає і випускає повітря крізь складені трубочкою губи. І потроху в голові прояснюється, годинник усередині каже, що зараз ранній вечір, а відчуття напрямку чітко дає зрозуміти, куди саме їй іти, куди повертатися.

Цей дивний компас Пенсі відчуває в собі нещодавно. Починається все з того моменту, як вона вперше залишає доньку з годувальницею в поселенні й заглиблюється в ліс. Нова здатність спершу заважає, ніби в неї виросла третя рука чи ще одне око, тож доводиться пристосовуватися до себе, вчитися слухати себе заново. Дещо дивно, що вона поки ще досі не відчула справжньої материнської любові до своєї дитини — тієї, про яку всі говорять, але вже виявилася пов'язаною з нею ось таким дивовижним способом. Але через тиждень Пенсі звикає до внутрішнього компаса, починає довіряти йому і використовувати його, повертаючись знов і знов. З цього моменту незнайомий ліс завдяки новому орієнтиру раптом стає зрозумілим і прохідним.

Шкода тільки, що чуття не працює за бажанням і не може вказати на місце для привалу або лігво цінної дивності. Пенсі тихенько хмикає: хотіти вона може чого завгодно, але використовувати потрібно те, що є. Корисно мати нову здатність, але й самій хибити не можна. До того ж місця для стоянки в цій гущавині вона вже встигла розвідати.

Чорний ліс біля Маріуських гір можна назвати особливим місцем для мисливців. Саме тут люди стали не просто вбивати дивності і чудовиська, що вийшли з хащі, а цілеспрямовано йти в глушину і шукати їхні лігва. Звісно, Чорних лісів чимало, але в те, що Маріуський був першим місцем скупчення мисливців, віриться всерйоз. По-перше, ця гущавина легкодоступна, немає потреби чекати весни, щоб спуститися з перевалу, або ж перепливати чи переходити широку річку. По-друге, ліс порівняно прохідний, а ще він сповнений руїн. Територія його являє собою окреслений трикутник: з одного боку він впирається в гірський хребет, з інших же його обмежують дві величезні і на вигляд стародавні дороги.

Поруч із цими шляхами чимало поселень: побільше й поменше. Колись тут зграями ходили мисливці, тож нині навряд чи можливо зустріти дуже рідкісні й дорогі дивності. Але мати неспроста запропонувала їй відвідати це місце — сюди легко дістатися, а завдяки людним місцям і відносно безпечним стежкам Пенсі може за кілька тижнів пробігтися усім Чорним лісом, випробувати себе, згадати як це бути мисливицей, ще й заробити грошей, не полишаючи дитину надовго. До того ж вмілий мисливець здобич знайде скрізь, а з досвідом і удачею їй може трапитися і щось дорожче за звичайну дивність.

У якості точки повернення Пенсі обрала велике поселення, де будинки здалися їй найчистішими, а вулиці — спокійнішими. Їй байдуже, з якого боку заходити до Чорного лісу, але важливо знайти жінку, яка може надійно доглянути за дитиною.

— Я скоро повернуся, — каже вона доньці, стиснувши її маленький кулачок, і виходить з дому годувальниці в черговий раз. Пенсі не хвилюється, залишаючи дитину. Вона заплатила достатньо, щоб забезпечити і безпеку, і догляд. А якщо Пенсі не повернеться з полювання, дитину доправлять до бабусі з дідусем й передадуть із рук у руки. Ті, хто не виконує своїх обов'язків і не забезпечує оплачені послуги, не може відзначити свій дім особливим знаком від союзу мисливців.

Пенсі ще раз озирається на зачинені двері, за якими залишила доньку, і швидким пружним кроком іде геть. Кінець сезону вже близько, тож їй варто плідно попрацювати наступний тиждень, щоб поповнити витрачені на купівлю свого дому кошти, добути ще цінних дивностей і продати їх. Робота не лякає, а навпаки підганяє її, змушуючи прискорити крок. Та й треба все ж таки придумати ім'я доньці, а то не по-людськи це так довго залишати дитину безіменною.