***

Дні біжать далі. Дерева скидають останнє листя, ночами вкриваються візерунками першого інею вікна дому, а камін потрібно топити дедалі більше й частіше. А от тепер з'являється новий постійний кошмар, який виявляється нестрашним. Прокидаючись, Пенсі намагається залишитися на межі сну і дійсності, затримати те дивне відчуття, з яким чиїсь пальці — її або просто вигаданої людини — тримають холодний камінчик, оточений теплом. Ах, якби ж така дивність існувала, то вона неодмінно допомогла б впоратися з будь-якою зимою і будь-яким внутрішнім холодом! Але сон стає все прозорішим і зникає, повертаючи її в сьогодення.

Пенсі було потрібно більше місяця, щоб прийти у відносну форму після пологів і налагодити побут навколо. Було нелегко. У неї ніколи не було свого будинку. А пам'ять про багато що з ведення звичайного господарства стерлася, як не важливе для мисливиці. Усе потрібно дізнаватися наново: як господарювати, що необхідно для життя. З часом справи налагоджуються, страх не впоратися відступає. До того ж їй допомагають. І от тепер вона навіть дозволяє собі читати книжки, гойдаючи колиску. Хоча про постійний сон і спокійне життя ще розмови не йде, Пенсі вже менше хвилюється. А спочатку їй здавалося, що варто послабити увагу — і з дитиною станеться непоправне. Але обійшлося.

По краю ліжечка зі світлого дерева йде низка малюнків і знаків — тут зібрані всі символи за-для дитячого здоров'я та гарного сну. Її донька досі не має імені, просто тому що Пенсі не знає, як її назвати. Всі імена не такі. Іноді їй здається, що простіше знайти батька немовля і запитати в нього, ніж думати самій. Щоправда, питання щодо батька, як і раніше, не визначене. У колисці донька майже сліпо жує кулачок і стукає ніжками. Звичайна людська дитина — мила, пухка і рожевувата. Вона пахне молоком і травами, якими умиває її старенька пані, що допомагає Пенсі по дому. Дівчинка досить тиха і спокійна, якщо порівнювати з іншими дітьми, але активно роздивляється довкола і так само активно ворушиться. Рідкісні гості вихваляють предків із приводу здоров'я, що дитина майже не мучиться болями у животі, робить свої справи у пелюшки як по годиннику, ще й апетит має добрий. Так, звісно це чудово, коли дитина дає матері трохи спати, займатися хоча б трохи читанням і домашніми справами, не кричить безперестанку, не хворіє, не вередує занадто.

Пенсі зазвичай мовчки посміхається, коли починаються подібні розмови. Вона-то знає, що зробила все заради здоров'я дитини. На грудях у малятка кулон: вузький дерев'яний стрижень — розміром не більший за мізинець — на сріблястому крученому ланцюжку. Тож захворіти дитині неможливо. Гілочка відерса допомагала і під час вагітності, і під час пологів, а тепер підтримує дитину в подальшому житті. Навіть те, що у Пенсі так мало молока, а скоро воно і зовсім зникне, анітрохи не страшно, малятко вже поступово привчається до спеціальних сумішей, які радить лікар. Чудеса та й годі. Здавалося б, яка печаль не трапиться, відерс допоможе завжди. Та тільки не під силу легендарному дереву все в людському житті розставити по місцях. Тому Пенсі й хмуриться, хвилюється, гойдаючи колиску.

Вона отримує листи від сестри з братами. Батьки приїжджають майже одразу ж після звісточки про пологи і залишаються ледь не на місяць. Мама няньчиться з онукою, коли та не спить, і вчить її підморгувати блакитними оченятами, які поки ще явно нічого не розуміють. Батько приводить до ладу будинок, щось ремонтує, а перед від'їздом намагається, ніби випадково, залишити за хлібницею на кухні туго набитий грошима гаманець. Звичайно ж, Пенсі знаходить його раніше, ніж було на те розраховано.

— Так, гроші потрібні, — бідкається вона матері, коли батька вони відправляють на ринок за брязкальцями й молоком. Матері чомусь поплакатися про проблеми найпростіше, та й запитати про її досвід не зайве.

— А як ти справлялася? — чекає вона поради, поки в маленькому заварному чайничку настоюється пряна рідина, а мати димить тонкою цигаркою в прочинене вікно. Крізь щілину відчувається, як насправді холодно на вулиці. У Тамарі зима тільки готується прийти, а до Людожерського перевалу, скоріш за все, вже й не підібратися, замело всі стежки.

— Ми з Камілом були молоді й дурні, напевно, тільки це й дало нам змогу протриматися. До першої дитини ніхто не був готовий. Восени ми, як зазвичай, чекали на зимовий сезон. І раптом з'ясувалося, що я вагітна.

— У Чорний ліс того року ви не пішли?

— Нікому невідомо та й не вгадаєш, який слід залишить на дитині та вагітній жінці Чорний ліс. Хтось втрачає плід, хтось народжує здорове немовля. Дитина може народитися з міцним здоров'ям або навіть обдарованою таємничими здібностями, а може, на жаль, бути від народження понівеченою або хворобливою і слабкою. Але жоден лікар до самих пологів не скаже, яким був вплив, — мати простягає до Пенсі руку і торкається її щоки. — Мені здається, що твоя справжня мати теж побувала вагітною в подібних місцях, інакше звідки твоє чуття і здатність рахувати час...

Пенсі тільки знизує плечима: складно говорити про те, чого не пам'ятаєш. Її цікавить інше:

— І як ви протягнули тієї зими?

— Спочатку проїли залишки заощаджень, твій батько одразу ж знайшов роботу в кузні помічником, а я, доки могла, допомагала квіткарці з букетами і травами. У рік народження Ланар найскладніше було протриматися до зими.

— Ти брала старшу сестру на полювання?

— Звичайно, з ким би я таку крихітку залишила? Немовляті потрібно бачити матір якомога частіше. Та й починали ми не з Людожерського. Перші роки навідувалися в берестейський Чорний ліс. Там поселення більше, і ліси безпечніші — можна залишити дитину з найманою годувальницею на кілька днів. Але не варто розраховувати в тих місцях заробити великих грошей одразу, і зазвичай би ми там не полювали, але тоді інакше було ніяк. Непросто було, — серйозно зізнається мати, Пенсі розуміюче киває головою. — Нам у підсумку довелося полювати без відпочинку, зате під кінець сезону в нас було, чим годувати дитину наступний рік і з чим починати наступний сезон.