***

Так з дня в день, тиждень за тижнем летить час. Божевільна зустріч на перевалі починає забуватися, холод мучить її дуже рідко, але з цими нападами Пенсі справляється сама. Та й небезпечно поза перевалом проводити ночі з чоловіками: від цього діти бувають. А Пенсі зовсім не готова піклуватися про дитину: у неї школа, тільки-но куплений дім і поки що зарослий сад. Занадто багато клопоту для неї самої, а ще турбує здоров'я, яке злегка похитнулося.

Пенсі звикла до того, що будь-які хвороби вона переносить легко і на ногах. Звісно, не раз батьки намагалися нагодувати її корисними травами та корінням, але й без такої турботи вона ніколи не знала сильного болю чи жару. Лише зіткнення з дивностями, як той випадок із холодом, можуть виснажити її тіл і розум. Але такого, як зараз, з нею ще не бувало. З кожним днем її самопочуття дедалі гірше: нудота, слабкість, дивні зміни настрою і навіть раптовий голод. Чудодійний засіб від усіх хвороб — відерс — ніяк не допомагає. І стан її справді не найкращий, раз це помічають оточуючі, які радять вітамінні суміші та чудодійні чаї. Щоправда, тітонька, яка продає на ринку зелень, підхоплює Пенсі за лікоть, відводить убік і пошепки запитує:

— А чи не при надії ти?

Як тут не розсміятися у відповідь на таке припущення? З чого б їй бути вагітною? Хто ж у здоровому глузді може подумати, що на Людожерському перевалі в мисливиці зародиться життя? Але минає ще кілька днів, а сказане майже незнайомою жінкою не виходить у неї з голови. Пенсі дедалі уважніше придивляється до себе, обмацує живіт. Так, вона дещо набрала вагу, але який мисливець її не набирає за літо, готуючись до зимового важкого полювання? Вага — то не показник. Але попри всі сумління, вона все ж таки йде до бібліотеки при школі й довго гортає медичний довідник, а потім нарешті наважується піти до лікаря.

У кабінеті їй не стає легше: нудота, звісно, минає, вигнана імбирним чаєм, але в голові перемішуються всі думки. Лікар підтверджує припущення, випадково висловлене продавчинею на ринку. Цілих п'ять місяців вагітності. Пенсі б навіть уточнила — п'ять місяців і тиждень. Саме стільки минуло з моменту, як вона розділила ліжко з мисливцем. Згадалася і відсутність жіночих нездужань усі ці місяці. Але це її не бентежило, адже мало в кого з мисливиць не збивається цикл.

— Ви не знали, що чекаєте на дитину? — лікар поглядає на неї скоса, малюючи квітку пір'яною ручкою по гладкому аркушу. Пенсі довго роздумує, що саме йому відповісти. Слова знаходяться не одразу.

— Бачите, я — мисливиця на дивності. Якщо такі, як я, і заводять дітей, то це відбувається дуже рідко, — вона знає про це не з чуток. Те, що в неї є двоє братів і сестра, свідчить лише про винятковість її прийомних батьків і серйозне планування цих дітей. У пари мисливців справді надзвичайно рідко народжуються випадкові нащадки. Матері доводиться пропустити принаймні один сезон, щоб організм оговтався від впливу Чорного лісу і з'явилася можливість успішно завагітніти. Не кожна мисливиця може собі дозволити таке.

— Отже, батько дитини невідомий?

— Хіба що ім'я, він теж мисливець... — Пенсі проганяє геть випадкову і кумедну думку, що могла бути вагітною від руїнника. Люди ж із дивностями не схрещуються, так? — П'ятий місяць — це ж половина терміну?

— Більше половини, — киває лікар. — Переривання вагітності ще можливе, але небезпека для вашого життя дуже велика. Для операції краще звернутися до лікарів в столиці і якомога швидше, якщо вже...

Злий рок це чи безглузда випадковість, але Пенсі заперечно смикає головою. Вона не до кінця усвідомлює, що робить, але розум підказує їй правильний вихід. Якщо дитина здорова, то чому б їй не народитися зараз, коли в неї є гроші, дім і міцне здоров'я. У крайньому випадку вона напише батькам. Вони якраз залишилися на літо в столиці, хоча всі брати й сестра роз'їхалися по різних містах. Пенсі впевнена, що ніхто з родичів не кине її без допомоги. Їй страшно, але вона вирішує залишити життя, що випадково зародилося в ній.

Цього вечора Пенсі повертається до свого будинку повільним кроком, а зайшовши всередину, довго блукає серед ледве заставлених меблями кімнат, торкається стін, переставляє посуд у шафі, розправляє плед на кріслі й перекладає з однієї стопки в іншу зимові светри. Від свого рішення вона не відмовляється, але як же складно прийняти те, що її розмірені будні та план на кілька років уперед потрібно повністю змінити! Страшно і складно, але їй це під силу. Рішення свого вона не збирається змінювати, не має такої звички.

Поступово всі кімнати в домі обростають дрібничками, без яких вагітній важко живеться. А потім у невеликій кімнатці на першому поверсі оселяється добродушна і вміла помічниця — поважна пані, яка взяла на себе готування та прибирання. Вона разом із сином та його сім'єю мешкала на сусідній вулиці, але онуки вже виросли й вирушили на навчання, а сидіти вдома біля вікна в енергійної літньої пані бажання немає. А ще вона готує неймовірно смачні оладки з медом і варенням. Пенсі намагається не налягати занадто на солодке, але відмовитися від такої смакоти просто неможливо.

Докучливий лікар щоразу, як вона приходить на прийом, говорить їй про спеціальні дієти, корисні овочі та зменшення навантаження, мовляв, потрібно менше ходити і вже точно припинити відвідувати лекції в школі. Пенсі радше вірить своєму власному організму, аніж повністю дотримується порад чужої людини. До того ж відерс не дає їй перевтомитися, а сама вона успішно стежить за графіком навчання. Головне, що дитина вочевидь не проти того, що її мати пробіжиться вранці ринком, сама принесе до хати неважкий кошик із яскравими осінніми ягодами, стиглими фруктами та зеленим листям салату й трав. Та й на уроках Пенсі досить спокійна — їй ще ніколи не ставало зле, голова теж не паморочилася.