Книга друга. Вогнище

Жар — вогні виникають зовсім поруч зі шкірою.

Вони виблискують і ваблять.

Вони зігрівають і заспокоюють.

Вона тягнеться пальцями до тих вогнів.

Холодні.

Дивно так: вони дарують тепло, але самі холодні.

Чужа рука виймає вогник, що став холодним каменем, з її руки...

Таких снів Пенсі не бачила ніколи. Прокинувшись, вона з подивом прислухається до себе, до тиші в кімнаті та слабкого шуму вулиці. Уперше кошмар складно назвати кошмаром. Вона не вскочила з криком і стогонами, не потривожила нікого з сусідів, та й почувається після пробудження напрочуд добре: не розбитою і не втомленою, як це зазвичай буває з нею після дивних і до того ж ще досить часто страшних снів. З чого раптом така зміна і чому сюжет став більш миролюбним? Пенсі довго розмірковує над цим питанням, аж поки шлунок не переконує її, що нічого розумного й путнього вона від голоду не надумає. Тож Пенсі солодко потягується, встає з ліжка і поспішає з кімнати. На неї чекає ще один прекрасний день у чудовому містечку на березі моря.

Лист із порадою оселитися саме в Тамарі приходить від батьків вчасно. Чудове містечко на узбережжі стає вдалим виходом із ситуації, що склалася у Пенсі після закінчення сезону полювання, та й до столиці, де облаштувалися батьки, фактично недалеко і просто буде добиратися. Пенсі, особливо не роздумуючи, вирушає в дорогу і з задоволенням визнає, що не прогадала.

Минув лише місяць з часу її спуску з перевалу. Виявляється, навіть гроші не можуть розвіяти нудьгу. Потроху Пенсі набридає оплачувати кімнату в гуртожитку для мисливців, відмахуватися від охочих послухати її історію або поїсти її коштом і трястися над тими грішми, що вона виручила за відерс. Щоправда, продала вона тільки чотири гілки і, звісно ж, не стала пропонувати торговцям листя відерса.

Вони привабливо пахнуть і виглядом своїм нагадують дивовижний десерт, але Пенсі остерігається їх пробувати. Руїнникові листя показувало щось із минулого, який же ефект їх вживання справлятиме на звичайну людину? Вона надто обережна, та й не настільки зневірилася від нудьги, щоб пробувати таке. Тож прохання відвідати Тамарі звалюється як сніг на голову, але водночас дуже приваблює Пенсі. Зібравши пожитки того ж дня, вона виїжджає назустріч своєму майбутньому.

Тамарі розкинулось в дельті повноводної бурхливої річки, зовсім поруч із морем. Воно витягнулося широким трикутником уздовж одного берега. У літню пору містечко, судячи з усього, потопає в зелені. Пенсі одразу помічає велику кількість поки ще чорних з ледь помітними бруньками дерев. Майже в кожного будиночка біля води є своя пристань і човен поруч із нею. Центр міста теж справляє приємне враження: доглянуті дерев'яні доріжки, галасливий, багатий ринок, красива кам'яна ратуша і милий сквер з фонтанами. Далеко на горизонті видніється звичайний густий ліс, через який іде широкий торговий тракт на всі боки, зокрема й до Людожерського перевалу. Досить зручно, якщо Пенсі захочеться знову відправитися на полювання. Грошей після продажу відерса лишилося чимало, але й мрія в неї гідна, та, яка потребує великих коштів.

Найголовніше — у Тамарі є школа для дорослих. Пенсі потрапляє всередину цієї двоповерхової будівлі наприкінці дня, майже в сутінках. Повз неї на вихід ідуть не діти, а жінки й чоловіки різного віку: усі з книжками та письмовим приладдям. Хтось повільно крокує і спілкується невеличкою групою, хтось бігом мчить коридором — на роботу чи до сім'ї. Усередині світлі стіни прикрашені простими фресками і малюнками, на жаль, коридор тьмяно освітлений, а сторож не пускає її зазирнути в класи, але Пенсі не женеться за зовнішнім виглядом. Їй головне знати, що її тут приймуть і будуть навчати.

Вона чекає до останнього, щоб засипати втомленого літнього вчителя безліччю питань, серед яких є лише одне, що хвилює її найсильніше.

«Так, ми приймаємо нових учнів посеред навчального року. Ці класи відвідують за власним бажанням, тож кожен з учнів вільний як приходити, так і залишати навчання посеред року. Головне — це скласти іспити в кінці навчання», — відповідає їй метр Ранік.

Пенсі ледь стримується, щоб не записатися просто тут і зараз, на порозі школи в сутінках. Але, здається, все не так просто. Адже спершу їй треба оплатити навчання і пройти кілька співбесід, щоб школа знала, до якого класу призначити новачка.

Ще їй трохи незручно говорити про свою роботу: на жаль, багато хто вважає мисливців на дивності дармоїдами або людьми, які не здатні знайти собі гідне заняття. Вона намагається пояснити, як побудована зайнятість мисливця, чому зима то дуже заклопотаний період, і виявляється, у школі навіть можна брати відпустку на час від'їзду. Цього вечора Пенсі засинає щаслива в милій затишній кімнатці в гостьовому будинку: чисті прохолодні простирадла, тепла ковдра, біла мереживна серветка на столику біля ліжка, свічка з легким запахом кориці, а крізь прочинене вікно поривами дме вологий вітер, який пахне морем і весною, яка тільки-тільки починається. У цей момент Пенсі твердо вирішує оселитися саме в цьому місті: щось усередині неї говорить, що це чудова ідея.

Наступного ранку Пенсі прокидається в гарному настрої. Його трохи псує легка нудота, але за такої різкої зміни клімату це й не дивно. Після сніданку всі неприємні відчуття минають. Пенсі знову підбадьорюється і швидким кроком прямує на ринок. Тут їй потрібно ні більше ні менше як купити подарунок батькам. Взагалі, дивовижні люди — ці батьки, нехай вони їй і нерідні! Навіть перебуваючи так далеко, вони все одно піклуються про неї і знають, що їй сподобається. Тож варто порадувати їх у відповідь чимось корисним і гарненьким, а ще додати до подарунка лист про те, як добре їй у новому місті.