Розділ 7

Наступ Безмовності та Пошук Резонансу

Слова Еліаса повисли в повітрі, густі, як наступаюча імла. «Воно хоче заповнити все. Повернути Дім до того, що Лідія хотіла створити – порожню оболонку.» І немов на підтвердження його слів, Дім замовк. Не тією мирною, затишною тишею, до якої звикли Лея та Елірія, а чимось іншим. Небуттям звуку.

Першим зник щебіт птахів за вікном. Потім – легкий скрип старих дощок підлоги. Повітря стало щільним, в'язким, немов його наповнила невидима вата. Лея відчула це гостріше за всіх. Її загострені почуття, звиклі вловлювати найтонші нюанси чужих емоцій, тепер стикалися з їхньою відсутністю. Це було схоже на сенсорну депривацію. Її внутрішні голоси – Раель і Азарій – здавалися приглушеними, їхній шепіт ледь пробивався крізь наростаючу глухоту.

Елірія доторкнулася до Дзеркала Міраель. Його поверхня, яка ще недавно сяяла, тепер здавалася тьмяною. Вона не відбивала, а поглинала світло, перетворюючи його на сірий, безжиттєвий серпанок. Дзеркало, яке мало бути вікном у душі, тепер ставало стіною безмовності.

— Це… це так дивно, — прошепотіла Лея, її власний голос здавався чужим у наступаючій тиші. — Воно не тисне. Воно… просто стирає.

Еліас кивнув, його бурштинові очі були сповнені древнього знання та нового жаху. — Це не агресія. Це… кінець. Якщо немає звуку, немає голосу, немає кольору, немає емоцій – немає й Тіні. А якщо немає Тіні, немає й душі. Лідія не розуміла, що Істинна Темрява – це не джерело влади, а джерело небуття. Вона хотіла керувати створенням з нічого, але нічого не може бути створено з абсолютного нічого. Тільки поглинено.

Вони вийшли в хол. Дім був занурений у сутінки, хоча назовні ще сяяло сонце. З дзеркал у коридорах більше не мерехтіли фантоми, не відбивалися спотворені Тіні. Вони були абсолютно порожні. Немов їхні поверхні були стерті гумкою.

— Ми маємо знайти джерело, — сказала Елірія. — Місце, звідки це просочується. Якщо Лідія створила цю тріщину, то десь у Домі є її слід.

Еліас похитав головою. — Тріщина – це не місце. Це стан. Вона відкрила її, намагаючись пройти. Це розрив між світами, який Дзеркало тепер не може закрити. Не вистачає… резонансу.

— Резонансу чого? — запитала Лея.

— Життя, — відповів Еліас. — Дзеркало живе емоціями. Лідія намагалася витягти їх. Істинна Темрява їх поглинає. Нам потрібно заповнити Дзеркало тим, що воно живить. Сильними, істинними емоціями. Не болем. Не Страхом. А… чимось більшим. Чимось, що Дзеркало зможе використати для зцілення цієї тріщини.

Вони почали досліджувати Дім. Кожна кімната тепер здавалася порожньою, навіть якщо в ній було повно меблів. Предмети втрачали свою текстуру, кольори блякнули. Лея відчувала, як її власне сприйняття притупляється. Раель і Азарій, її внутрішні голоси, тепер звучали як далекий, слабкий шепіт.

— Ми маємо знайти те, що створить найсильніший резонанс, — сказав Еліас. — Щось, що було поглинуте. Щось, що Дзеркало зберігало як пам'ять.

Лея згадала свої уроки з Елірією. Про Тіні. Про спогади, що Дзеркало зберігає. І про свою бабусю, яка завжди говорила про Дім, як про місце, де можна знайти не тільки біль, а й зцілення.

Вони пройшли в Зал Портретів. Портрети, які раніше здавалися живими, тепер були сірими, безжиттєвими. Обличчя на них були розмиті, немов фарби вицвіли за століття. Безмовність проникала навіть сюди.

Раптом Лея зупинилася. Її погляд впав на один з портретів, що висів трохи осторонь. Він був старим, потемнілим від часу, на ньому була зображена молода жінка з добрими, трохи сумними очима. Її обличчя було їй знайоме.

— Хто це? — прошепотіла Лея.

Еліас підійшов ближче. В його очах щось спалахнуло. — Це… — його голос затремтів. — Це моя дружина. Ліліан. Вона… вона була моїм резонансом. Моїм життям. Я намагався повернути її через Дзеркало.

Крізь наступаюче Безмовність, Лея відчула хвилю. Не туги, а глибокої, чистої, беззавітної любові. Любові, яка не вмирає. Любові, що стала причиною його ув'язнення, але й його виживання.

— Це вона, — сказала Лея, її голос був сповнений впевненості. — Її любов. Її пам'ять. Це те, що потрібно Дзеркалу. Це резонанс.

Ворон, до цього сидів на люстрі, раптом різко злетів і, зробивши коло над головами, приземлився на раму портрета Ліліан. Його очі блищали, і в них читалося підтвердження.

Елірія подивилася на Лею, потім на Еліаса. — Як ми це використаємо? — запитала вона. — Як ми передамо цю емоцію Дзеркалу, щоб воно змогло зцілити тріщину?

Еліас подивився на Дзеркало Міраель у холі, потім на Лею. — Через тебе, Леє, — сказав він. — Ти – провідник. Ти – той, хто зміг пройти крізь мої Тіні. Ти маєш увійти в Дзеркало. Взяти цю емоцію. І направити її. У саму тріщину.

Це було найнебезпечніше випробування. Зануритися в Дзеркало, щоб знайти джерело Безмовності, і битися з ним, використовуючи чужу любов. Але Лея знала, що у неї немає вибору. Дім, Дзеркало, і, можливо, весь світ залежали від неї. Вона була готова.

Чи зможе Лея успішно провести резонанс любові Ліліан крізь Дзеркало і запечатати тріщину, зупинивши поширення Безмовності?