Розділ 6

Пробудження Древнього Знання та Тінь Безмовності

Повітря в холі Дому Міраель було наелектризоване. Еліас Ноар стояв перед Дзеркалом, живий, відчутний, у своїй плоті, немов час лише на мить завмер для нього. Його очі, глибокого бурштинового кольору, в яких тепер не було туги, лише легке здивування та гостра, майже болюча ясність, повільно обводили Дзеркало, стіни Дому, і, нарешті, зупинилися на Леї та Елірії.

— Я… я повернувся, — його голос був хрипким, як у людини, що довго не вимовляла жодного слова, але в ньому звучала неймовірна сила. Він доторкнувся до своєї руки, немов перевіряючи її реальність, потім до стіни Дому. — Це… це не сон.

Лея, все ще тремтячи від пережитого, зробила крок уперед. Вона бачила його Тіні – Тінь Втрати, Тінь Забуття, Тінь Самотності – але тепер вони були не болісними, а інтегрованими, що становили частину його особистості, його мудрості. Він був цілим. І це було завдяки їй.

— Еліас, — прошепотіла Елірія, її голос був сповнений благоговіння та подиву. Вона дивилася на свого прадіда, людину з іншої епохи, який тепер стояв перед нею живий. — Ти… ти дійсно повернувся.

Еліас кивнув. Він повернувся до Леї, і в його очах читалася така глибока подяка, що у неї перехопило подих. — Ти… ти звільнила мене. Дякую. Я… я пам'ятаю все. І тепер… я знаю.

Наступні години пройшли в напруженій розмові. Еліас, поступово приходячи до тями, сидячи біля каміна, розповідав їм про своє ув'язнення. Про те, як Лідія, одержима ідеєю Істинної Темряви, використовувала його, свого попередника-Хранителя, як живий ключ.

— Істинна Темрява… це не просто хаос, — почав Еліас, його погляд був спрямований у полум'я, немов він бачив там те, про що говорив. — Це… небуття, з якого народжується все суще. Первозданна порожнеча. Лідія вірила, що якщо вона зможе прорватися крізь Дзеркало, крізь мене, в цю Темряву, вона здобуде абсолютну владу над творінням і руйнуванням. Вона хотіла створити новий світ за своїм образом і подобою. Але не заради життя, а заради контролю.

— Але Дзеркало не пустило її, — додала Елірія.

— Воно не могло, — Еліас похитав головою. — Воно – не інструмент руйнування. Воно – інструмент пізнання. Воно відображає наші Тіні, щоб ми могли їх прийняти. Але Лідія хотіла їх використати. Вона хотіла силу Темряви, але не її сенс. Тому Дзеркало чинило опір. І коли я, через свою дурість, через свою безмежну скорботу, намагався використати Дзеркало для повернення моєї родини, я став для неї ідеальною посудиною. Ідеальним ключем. Я сам був надто близький до цієї Темряви, до небуття. І вона замкнула мене, перетворивши на живий замок.

Він розповів про те, що відчував, будучи ув'язненим – не просто нудьгу чи самотність, а повне стирання особистості, перетворення на чисте ехо болю та забуття. І тільки зв'язок з Леєю, її чисте співчуття та рішучість, змогли витягнути його назад.

— Лідія не змогла пройти, — продовжив Еліас. — Але вона пошкодила Дзеркало. Створила тріщину в самій тканині реальності. Тріщину, через яку тепер просочується… Безмовність.

— Безмовність? — перепитала Лея, і в її душі піднялося незрозуміле відчуття холоду.

— Так. Істинна Темрява не кричить. Вона не шумить. Вона – безмовна. І те, що просочується крізь тріщину, яку відкрила Лідія – це не Тіні, а їхня відсутність. Це те, що забирає звук. Забирає колір. Забирає емоції. Повільно. Поступово. Перетворюючи все на… ніщо.

Елірія встала, її обличчя було блідим. Вона відчула це. В останні дні в Домі іноді наставала дивна, гнітюча тиша, яка не була спокоєм. Це була відсутність будь-чого. Порожнеча.

— Визволяючи мене, — Еліас подивився на Лею. — Ти послабила цей замок, цю перешкоду, що утримувала Безмовність. Вона починає проникати сюди. Вона хоче заповнити все. Повернути Дім до того, що Лідія хотіла створити – порожню оболонку.

Ворон на люстрі, до цього мовчавший, раптом видав пронизливий, застережливий крик. Вдалині почувся глухий, ледь вловимий звук – не шум, а відсутність шуму. Немов світ почав завмирати.

— Воно вже тут, — прошепотіла Елірія, її погляд спрямувався в хол, де Дзеркало Міраель почало мерехтіти, не відображаючи світла, а поглинаючи його. — Ми маємо зупинити його. До того, як воно поглине не тільки Дім, а й світ за його межами.

Завдання, яке стояло перед ними, було куди складнішим, ніж просто битва з Майстром Тіней або зцілення чужих травм. Це була битва проти самої суті небуття. Битва за звук, за колір, за емоції. Битва за саме життя. Еліас був ключем. Але тепер цей ключ потрібно було використовувати не для відкриття, а для запечатування. І Лея, з її унікальною здатністю відчувати і розуміти найтонші нюанси реальності, була єдиною, хто міг це зробити.

Яким чином Лея, Еліас та Елірія спробують запечатати Істинну Темряву та врятувати світ від Безмовності?