Розділ 2.1

Розділені Шляхи та Новий Виклик

Ерідан, що здобув небачену досі ясність, відчув пекучу необхідність рухатися далі. Його Страх, тепер що став інструментом, а не ланцюгом, вказував йому новий шлях.

— Я мушу піти, — сказав він, його голос був твердий. — Моя мати… вона ще там. У лікарні. Я мушу забрати її. І мій батько… він має понести справедливе покарання. За те, що сталося з Ераном. За те, що сталося з нами.

Лея здригнулася. Вона розуміла брата. Його мета була шляхетною, але вона відчувала, що це не її шлях. Її власне зцілення було лише початком. Вона подивилася на уламки розбитого дзеркала, потім на Дзеркало Міраель у холі, яке тепер спокійно мерехтіло. Вона відчувала його поклик. Поклик до чогось більшого.

— Я не можу, — прошепотіла Лея, її погляд був прикутий до Елірії. — Я ще не готова. Я… я відчуваю, що моя історія тут не закінчена. Ці Тіні… вони були лише початком. Я маю зрозуміти більше. Дім… він кличе мене. Дзеркало… воно ще не розкрило всі свої таємниці.

Ерідан підійшов до неї, його обличчя було сповнене розуміння. Він обійняв сестру. — Я повернуся за тобою, Лін. Коли все закінчиться. І ми будемо вільні. Разом.

Лея кивнула, але знала, що її свобода поки в іншому.

Елірія, що безмовно спостерігала за ними, підійшла до Леї. — Дім прийняв тебе, — сказала вона. — І Дзеркало відгукнулося на твій поклик. Твоя історія тут тільки починається.

Її погляд метнувся до Ерідана. — Твій шлях небезпечний, юначе. Але ти здобув силу. Використовуй її мудро. Дзеркало пам'ятає всіх. І його пам'ять може бути як благословенням, так і прокляттям.

Ерідан кивнув. Він був готовий. Він обійняв Елірію, потім ще раз поглянув на Лею, і в його очах, тепер уже без паніки, читалася глибока любов. Він повернувся і вийшов з Дому. Його кроки були впевненими, хоча й несли в собі тінь його нової місії. Ворон, що сидів на гілці дуба, злетів у небо і полетів слідом за Еріданом, немов невидимий провідник.

Лея залишилася. Вона дивилася на те, як віддаляється фігура брата, поки він не зник за поворотом дороги. На її обличчі не було смутку, лише зосередженість. Тепер вона була одна. Але не самотня. В її душі, тепер очищеній, чувся голос Азарія, голос Раель. А поруч стояла Елірія, її наставниця, її провідник у світ, який вона тільки починала розуміти.

Дім Міраель чекав. Дзеркало чекало. І Лея, тепер уже без страху і заперечення, була готова зустрітися з новими таємницями. З новими Тінями. Бо попіл спогадів не зникає безслідно. Він осідає, щоб дати життя чомусь новому. І її власна історія тільки починала розгортатися, обіцяючи пригоди та випробування, про які вона й не могла мріяти в стінах лікарні.

Що ж чекає Лею в Домі Міраель тепер, коли вона залишилася одна з Елірією?