Фелікс гуляв по місту. Голова заповнена думками: «Чи вдалося щось змінити?». Він спокійно дозволив собі спати в парку. Ніч видалась тепла. І людський фактор, в вигляді крадіжок, йому не заважав. Звідкись лунав писк поліцейських машин. Десь з-за повороту. Серед нових будинків. Зайшовши за поворот, він побачив скупчення машин, тут і поліцейські і швидка.
-Цікаво що ж там?
Поліцейські розгублено гомоніли. Щось чедернацьке сталося, такого вони ще не бачили. Піднімаючись по сходах і розглядаючи кожен поверх в пошуках місця злочину. П'ятий, шостий, сьомий- скільки ж тут поверхів? Восьмий в одній квартирі були широко відкриті двері й стояв гомін. Зайшовши в неї в кожній кімнаті проглядали кожен куточок поліцейські. Звичайний квридор, тільки чоловіче взуття неохайно розкидано.
З права кухня. На землі лежало тіло, загородження червоно-білою стрічкою. Хлопець присів біля трупа. Жінка, середніх років, в калюжі крові. Широко розкриті очі й рот кричали тишою.
«Все ж це не вона це і добре.»
-Що з іншим?-Запитав один поліцейський який теж пресів біля тіла.
«Інший?!»
Не дочекавшись відповіді, вибіг з кухні і вглядався в інші кімнати. Далі за вітальнею, яка розташоватдалі за каридором. З вітальні було дві кімнати. Ліва пуста, а в правій метушились поліцейські і медики рахуючи тіло в чорний мішок. На великому ліжку лежав величезний тигр, біля якого сиділа дівчина.
-І як це бути мертвою?
-Мертвою... по-звичайному...
-Привіт.
-Привіт.
Вони були обоє спокійні. Дівчина цілу ніч плакала вхопившись в велику кішку. Хлопець заспокоївся коли побачив що з Веронікою все добре.
-Пухнастик виконав частину угоди?
-Так. Він молодець.
-Для всіх них ти не мертва і не жива. Така як я.
-Але ж я фізично ціла...
-Як бачиш я теж. Ми пішли проти машини долі. Мені знайомий так розповів. Ми одночасно живі і мертві, належним до цього світу і неналежним. Забутті і вільні...
-А що буде далі?
-Я буду виконувати частину своєї угоди з одним вельможним паном, а ти...
-Можна з тобою?
-Еммм, а ти не будеш шкодувати? Навіть якщо я буду вбивати людей?
-Ні.
-Будь що буде... Гаразд пішли поснідаємо. Де в тебе тут кухня?
-Та де лежить моя вбита матір.
-Ой... Гаразд пішли мертві не мертві, а їсти треба.
Кухня, метушня. Фелікс і Вероніка сидять за столом, снідають.
Все навкруги оглядають поліцейські. Шукають докази, зачіпки.
На столі дві тарілки салату та фрукти.
-Вероніко, те що вони нас небачать це не означає що ми безсмертні.- сказав він до похмурої дівчини, яка сиділа навпроти нього
-Можна просто Ніка.
-Нік, я за свій час безсмертя встиг чотири рази померти.
-Але як ти...
-Виконую угоду. І знаєш що? Ми просто відстаємо від часу... ми живі, але вже не живі для них, як мікроби або повітря. Ми є, але нас не бачать. Так що їж і насолоджуйся безсмертною вічністю.
-Після твоїх слів їсти не дуже хочеться. Щось, більш розумне не міг сказати?
-Хи-хи. Їш будь ласка.
-А Пухнастику треба їсти?
-Дивне запитання. Хіба попіл їсть?
Вона все ж почала їсти. Фрукти зі столу почали потроху з’їдати поліцейські, які ігнорували зникаючий салат на столі.
-Ну що ж, пішли погуляєм?
-Пішли.
Наче, все почало налагоджуватись. Людина яка відкрита для нього. Дружнє спілкування й безліч часу. Часу який ніхто не посміє порушити.
Й повітря вже здається іншим, свіжим, чистим.
Люди, ніби вітер, проходили біля них. Дорога, як ріка, а машини потік води. Тільки йти крізь цей потік небезпечно. Тож дочикались поки світлофор засвітить потрібним світлом.
Вже за веселою розмовою ринули крізь зупинившийся потік.
-Давай швидше, а то зіб'ють, я то виживу, а на рахунок тебе не впевнений. Нік...- Хлопець вже був на іншій стороні дороги, коли обернувся то вже побачив як дівчина лежала на дорозі.
-Ніка?! Вставай!- Підбігаючи кричав.
А сфітлофор все бликав своїм світлом і бликав.
Вона лежала наче мертва, хоча й так мертва, але по суті жива бо ще дихала.
Потік почав рухатись. В їх сторону линули машини. Вони були все ближче й ближче, ніби вода.
Фелікс тримав ледь дихаюче тіло дівчини, боявшись щось зробити не так. Краєм ока помітив як прямо на них їде машина.
-Не до цього зараз!- Він махнув рукою.
І машину перекинула теж рука, але вже величезна з попелу. Зчинився затор, паніка, сигнали машин й вереск людей- все це добре давило на й так вже розгніваного хлопця, котрий не знав що робити.