Це дім?

На душі тепло й сумно, холодно й спекотно. Сіре кошення в кишені тихо спить. Будинок. Сходи. Квартира. Двері не прикриті, вітчимове взуття неохайно розкидано. В домі тихо, світло вімкнуте. 
«Можливо вони спішили кудись? Та ні, вон ніколи б не вчинили б так.» 
-Мам! Тат! Ви тут. 
В відповідь тиша. Вона підходила до кухні. Зайшовши, їй відкрилась жахлива картина. Її мати лежала в калюжі крові. Рот й очі широко відкриті, наче хотіли кричати, але не встигнули. Повсюди розкидані осколки скла. Зелені. Від бутилки вина. 
Нерозуміння, жах, сльози, крик- піднімались по горлі, щоб ось-ось вирватися. Але її щось вхопило за волосся та потягло назад. Впала на землю, але її всерівно тягли кудись назад. Відриваючись ногами щоб не відірвало волосся від голови. Руками вхопивши руку що її тягнула, була чоловіча, пухла. В голові пусто, тільки жах і біль. Вона зрозуміла що її тянуть в кімнату батьків. Жахливі думки нахлинули в голову. Дівчина почала сильніше видертись, смикатись, кричати. 
-Тихо сучко!- прогримів п'яний, знайомий, голос. 
Голос був дуже знайомий. Вероніка знала хто це, але не хотіла вірити що це він. Батько, вітчим.  
«Він вбив маму! А тепер мене вб'є.» 
-Не ртпайся і ще трохи пожевеш! 
Різкий біль від удару об поріг кімнати пробіг по спині. Так, це кімната батьків. 
Він взяв її за куртку і кинув її на ліжко. 
-Допоможіть! 
-Заткнись!- дав ляпаса, що аж в очах потемніло і все закрутилось. 
Він підняв руку в якій було розбита, закривавлена горловина від бутилки з під вина  
-Хочеш що б я нею побував в твоїх мізках, так як побував в твоєї матері?! Через вас мене вигнали з роботи! Через вас мене почали зневажати! Вероніка... Вероніка... Я відплачусь тою ж монетою! Можеш кричати, мені байдуже чи буде твоє тіло холодне чи тепле! 
«Ось як все закінчиться... Немає сенсу кричати всерівно не виживу.» 
Чоловік стояв перед ліжком на якому лежела тендітна, дівчина, яка трималась руками за голову. Він почав знімати штани, сорочку.  
-Всеоівно... Холодна... Чи тепла. Я відіграюмь на тобі за гріхи твоєї матері переді мною. Будеш мовчати ще отримаєш задоволення перед смертю... 
«Немає сенсу, краще помру!» 
-Врятуйте! 
-Ах ти ж бісове дитя! 
Його рука з склом замахнулась, наче пташка крилом.  
«Здається в мене не вийде воскреснути так як в Фелікса.» 
-Хи-хи.-тихо засміялась. 
-Ти ще сміятись будеш сучко?!  
Перед нею стояв пухлий, окревавлений чоловік, який дививсь на дівчину як на беззахисну здобич. 
Машина долі набирає оборотів. Він з великим замахом пустив рук до низу, як курок пістолету. 
Раптом з темряви в його руку вп'ялись зуби. Величезні, вони перекусили руку.  
-А-а-а-а!- закричав відчим, чи то від жаху, чи то від болю. 
Дівчина, лиш тихо присіла на ліжко.  
-Що за монстр? -він дививсь в темряві широко розплющеними від безжалісного страху очима.  
-Це не чудовисько, це Пухнастик. – в голові лунав голос хлопця з яким вона уклала угоду.- Ти так виріс, а щойно вміщався в моїй кишені... Закінчи те що маїш... 
Величезний, попільний тигр розміром з шкаф, накинувся на вітчима, той навіть крикнути не встиг. Тільки хрускіт його кісток. Тигр випустив його з рота, розкушене на двоє, без правої руки, позбавлене тіло, що колись було схоже на людтну, впало на землю зі звуком мішка з лайном. 
-Молодець Пухнастику... Дякую.- вона обняла його вхопившись в міру шерсть руками і тужливо заплакала. Чи це тепер її дім? Що далі?