Глава 9

Мені стає нудно сидіти довго в квартирі, де постійно снують туди-сюди чужі люди, що збираються на роботу.  Після того, як мене переселили, стало вільніше дихатись, але зайнятися тут нічим в свій вихідний день.  Я тепер живу на околиці.  Ця частина міста спокійна, але піти нікуди.  Пляж далеко.  Мені було необхідно розвіятися, познайомитися з кимось крім людей з роботи, які тусувалися з колишнім.  Я вирішила написати кільком людям з моєї країни, які проживають так само, як і я тут.  Написала звичайне «привіт», але мені вже було і того досить.
Можливо хтось відповість, і я зможу піти прогулятися з цією людиною.  І ці кілька людей відповіли.  Одна дівчина Еріка по листуванню, яка чимось була схожа на мене, запропонувала погуляти, і ми з нею зустрілися.  Спілкуючись вперше, проходячи по міському парку, ми одразу один одному сподобалися в спілкуванні і стали продовжувати його.  Листувалися, реготали, і мені стало не так самотньо в чужій країні.  Я зрозуміла, що не одна така перебуваю далеко від дому, і є люди, яким теж хочеться знайомитися і спілкуватися.

Осінь наближалася до середини.  Погода залишалася теплою, хоча тут в порівнянні з моїм рідним містом рази в два холодніше в цю пору.  Мені відповів на повідомлення якийсь хлопець - Алан, з яким я теж стала листуватися.  Він здався мені занадто легковажним і на кожну мою репліку відповідав сарказмом.  Мені не дуже це подобалося, тому в голову закралася думка «напевно я більше не буду з ним продовжувати спілкування».
Але Алан продовжував писати мені, а я відповідала.  Мені втрачати було нічого, я коротала час за розмовами.  У підсумку він запросив мене прогулятися по старому місту - в ту частину, де я ще не була.  Мені здавалося це чудовою нагодою познайомитися з містом, куди я не наважувалася їхати на самоті, тому погодилася.  І ми зустрілися.  Зустрілися прямо в підземному переході, де кругом снували туди-сюди люди, а близько сходинок грав на гітарі музикант.
Алан, побачивши мене, посміхнувся.  Ми бачили фотографії один одного в інтернеті, але мені насправді було абсолютно байдуже як він виглядає.  Я просто хотіла відпочити.  В реалі він виявився набагато вище і худіше, ніж я бачила на фото.  Симпатичний брюнет з очима кольору шоколаду і чарівною посмішкою.  Зростом я ледь доходила йому до плечей.  Мені стало цікаво уявити себе поруч із ним зі сторони - таку собі коротишку, але, напевно, це виглядало мило.
 - Давай зайдемо в кафе неподалік?  Я там бував один раз.
 - Йдемо.
Ми все базікали і базікали, а час перевалив вже за північ.  Я була говорлива, як ніколи, адже він викликав в мені довіру моментально, тільки-но я його побачила.  Його усмішка щира, слова прості, без підтексту, а за його поведінкою і жестами я спостерігала, не відриваючись.
 - Підемо покажу, де я працюю.  Тут зовсім близько.
І ми пішли туди.  Я чомусь слідувала за ним, абсолютно не побоюючись, що він виявиться якимось маніяком або придурком.  Просто йшла слідом і все.  Не те, щоб мені було всеодно.  Але ця незрозуміла до нього довіра збивала з пантелику.  Стало цікаво як закінчиться наше спілкування і чи сподобалася я йому.  Мені б хотілось знову з ним прогулятися коли-небудь.
Зайшовши в кафе, де він працював, Алан приготував мені величезну порцію їжі, яку я не зуміла подужати, адже ми тільки що вийшли з іншого закладу.
 - Не хочеться з тобою розлучатися!  - каже Алан, і мені приємно чути ці слова.
Так дивно і дико.  Я бачу його сьогодні вперше, але мені так спокійно і добре.  Я ніколи не відчувала нічого подібного.
На вулиці починає накрапати невеликий дощик, і ми майже дійшли до зупинки, з якої я повинна була відправлятися до себе на квартиру.
 - Може ти не будеш їхати так пізно сама і поїдеш до мене?

Я застигла.  Мені не дуже сподобалося ця пропозиція, хоча вона прозвучала цілком невинно і прямо.
 - Ми просто подивимося фільм і візьмемо чогось смачного.
Я тисну плечима.  Що мені втрачати?  Повертатися в квартиру, де живе крім мене в трьох кімнатах десять чоловік, взагалі не хочеться.
З розмови я знаю, що в орендованій квартирі Алана мешкає всього дві дівчини і хлопець.
 - Поїхали.  - кажу йому, і ми сідаємо в трамвай.
Шлях до його квартири здається мені таким нескінченно довгим, що я починаю сумніватися чи варто було мені взагалі їхати з ним.  З мого боку це був абсолютно безрозсудний вчинок.  А я може і була наївною, але точно не безрозсудною.
Вийшовши з транспорту, Алан заходить в магазин за смакотою, а я залишаюся чекати зовні і реально подумую про те, щоб змитися поки не пізно.  Але він виходить раніше ніж я встигаю прийняти рішення, і ми продовжуємо шлях ще хвилин п'ять пішки.
В квартирі тихо, адже в такий час всі сплять, а ми проходимо в кімнату, яку знімає Алан.  Там просторо, ніяких двоповерхових ліжок і є балкон.  Мені тут подобається.  Дуже затишно, але я не зрозумію чи то кімната така, то це через присутність Алана.
Я рідко коли лягаю спати пізніше десятої вечора, а зараз глибока ніч, тому мене хилить на сон ще на середині фільму.
 - Спи, не переживай.  - каже він, і я влаштовуюся зручніше на дивані.
Чую, як він заливається сміхом, який здається мені приємним.
 - Господи, ти цілком можеш зняти кофту, я не буду приставати до тебе.  До того ж ти під нею в светрі.
 - Не хочу, мені і так добре.  - відповідаю, хоча мені нестерпно спекотно.  Не хочу, щоб моя ночівля у нього вдома здалася йому настільки нерозумною з мого боку, як по суті і є насправді.
Я ніколи раніше так не робила - не залишалася ночувати не зрозумій розбери де і з ким.  Але я так вимотана фізично і морально, що мені просто необхідна ця віддушина.  Така невелика нерозсудливість.

Відпрацьовуючи зміну, я вперше почуваю себе легко і невимушено.  Навіть плітки і жалісливі погляди сьогодні не помічаю.  І Давида злить те, що у мене гарний настрій.
 - Підемо гуляти!  - ось так пропонує він після роботи.
Я пирхаю.
 - У мене плани.
Але планів у мене немає, просто я взагалі не хочу розмовляти із ним.  Алан не запрошував мене на нову прогулянку, але писав вранці повідомлення.  Єдине чого я хочу зараз - це продовжити з ним переписку, як тільки опинюся вдома і змию з себе запах кухні.
 - Я й не питаю!  Я можу щось з собою зробити - ти ж знаєш.  Отож не виводь!
Молюся тільки про те, щоб гнів мій не вилився назовні, адже ми стоїмо в ресторані, де нас чує весь персонал, з котрим доведеться працювати ще якийсь час.  Досить з мене пліток.
Стискаю зуби.  Розвертаюся і йду, чуючи навздогін:
 - Ти не дратуй мене, інакше пошкодуєш!  Куди зібралася?
Але я ігнорую Давида.  Починаю бігти.  Мені потрібно сісти на трамвай, щоб доїхати до квартири, а до зупинки йти хвилин десять.  Але я все біжу і біжу, аби не чути більше цих мерзенних слів, наповнених отрутою.  Що з ним таке коїться?  Я взагалі не впізнаю цю людину.  Як я могла його любити?  Та й чи любила?  Що за пил він кинув мені в очі, що я ніяк не могла прозріти і побачити його справжню сутність?
Уже скупавшись, я знову продовжую листування з Аланом.  Мій гарний настрій залишився при мені, і все завдяки злегка дивним, саркастичним повідомленням Алана під час спілкування.  Його єхидство я тепер сприймаю зовсім інакше, адже познайомилася з ним наживо і розумію, що він робить це не зі злості і не для того, щоб показати який він розумний.  Просто він така людина з гумором.  І я цей гумор сприйняла на ура.