Епілог

   Десь там лунає дзвінок телефону. У мене немає бажання дивитися, хто там. Я і так знаю хто. Власне, цей хтось дуже нав’язливий. Воно й не дивно.

   Невдовзі після того, як Еббі радісно покинула крамницю, до мене заходить моя дочка.

   — Мамо, ти ще працюєш? — питає вона. Зараз у неї світло-русяве каре.

   — Вже ні.

   Знову дзвонить телефон.

   — Може відповіси? — вигинає брову.

   — Пусте, — відмахуюся.

   Я дістаю два пакета з різним волоссям і простягаю їй.

   Моя донька схвально киває, кладе волосся у сумку і каже:

   — Бен пообіцяв мені, що сьогодні ми одружимося. Він сказав, що намагається додзвонитися до Ліз, щоб сказати їй, що все скінчено.

   — Справді?

   — Так! — радісно каже Еліз.

   — Чудова новина! — вичавлюю усмішку.

   Потім йду до шафи по центру крамниці і дістаю звідти пишну білу сукню.

   Очі Еліз світяться. Вона кладе руку на свій круглий живіт.

   — Ти впевнена, що вона підійде на мене? Я тепер більша за Ліз через живіт.

   Я знову відчуваю піднесення, вдруге за день. Скоро у мене народиться онук.

   — Я трохи переробила її для тебе, — пояснюю.

   Тонкі губи Еліз розпливаються в усмішці.

   — Дякую, мамо, — вона бере сукню і сумку з волоссям для перук. — Сподіваюся ти ж прийдеш?

   Я знала, що вона запитає.

   — Ох, не знаю, люба. В мене є деякі незавершені справи у крамниці. Але якщо я встигну…

   Еліз жвавішає.

   — Гаразд, маю сподівання побачимось, — каже вона, виходячи із крамниці з трохи розчарованим, але радісним виглядом.

   Всі з цієї крамниці виходять задоволені.

   Я рада за неї. Рада, що змогла допомогти.

 Зачиняю двері крамниці на замок і опускаю жалюзі. Сьогодні я закінчую працювати. Потім прямую до темної підсобки, в якій зберігається деякий одяг в коробках, що не помістився в приміщенні. Я знову ледве не падаю через тіло, що лежить на підлозі біля стіни. Опускаюся над дівчиною і розглядаю її волосся, яке майже два сантиметри у довжину. Інше волосся не належить Еббі. Його отримати було значно складніше, але я зробила це – заради своєї доньки. Заради найріднішої людини у моєму житті. Батько мого онука – Бен, сказав своїй нареченій Ліз, що він замовив весільну сукню у моїй крамниці. Тому Ліз сьогодні прийшла її забрати. У підсобці вона вже кілька годин. І вона виглядає жахливо без волосся. На телефоні Ліз купа пропущених викликів.

   Я повертаюся у зал крамниці.

 Тягнуся до голови і стягую перуку, яку виготовила нещодавно моя донька Еліз. Насправді вона не дуже реалістична. Проте сьогодні я виглядатиму інакше. Я також знімаю свій бейджик з ім’ям Ейпріл. І завтра я зможу викликати поліцію, щоб повідомити про тіло у крамниці.

   Але не зараз.

   Зараз я збираюся на весілля своєї доньки.