Для Еббі

Розділ 4

— Бене… Щось не так?

Мій брат знизує плечима. На ньому темно-синій костюм.

— Ти як? Готовий?

Бен усміхається, але кутики його губ помітно тремтять.

— Нормально, просто… Дивно, — він втретє поправляє краватку за хвилину.

— Дивно – одружуватися? Матиму на увазі.

Біля входу у каплицю починають збиратися люди, певно, зі сторони Ліз, бо я нікого не впізнаю.

Він хитає головою, дивлячись кудись повз мене і я трохи засмучена, що мій брат не помічає на мені змін. А ця сукня? Він хоча б уявляє, на яку авантюру я погодилась, щоб не опозорити його. Принаймні один перехожий зацінив мій бюст.

— Тож, а де Ліз? — цікавлюсь. — Ви хіба не разом повинні були приїхати?

— Так, вона… поїхала забирати весільну сукню із магазину і вже кілька годин не бере слухавки, — відповідає Бен, прокашлюючись і додає: — Вона мала повернутися в готель, тоді ми б разом поїхали до каплиці, проте в готель вона не приїхала, тому я подумав, що вона вже тут.

— Ну, вона могла затриматися у магазині. Можливо, та сукня, яку вона вибрала стала замалою для неї і вирішила поміняти, — припускаю я.

— Малою за п’ять днів? — скептично пирхає Бен.

Я тягнусь до нього, щоб прибрати неслухняне темне волосся, що лізе йому в очі, а він відвертається так, ніби це найгірше, що могло статися з ним за двадцять п’ять років.

Дивлюся на нього.

— Здається, ти казав, що скоро у мене буде племінник? Тому в цьому немає нічого дивного.

Вираз обличчя Бена ще більше побліднів.

— Так, але Лі… Е-м, вона ненавидить це.

Я жахаюся.

— Кого?

— Запізнюватися.

А-а. Ну, так.

— А батьки її будуть?

— Я їм дзвонив, сказали, що скоро приїдуть, проте… — він робить паузу, вдихаючи. — Вона від батьків також не брала слухавку.

Я помічаю, що Бен уникає зорового контакту, часто кліпаючи. Я знаю цей жест з дитинства.

— А наші батьки де? — змінюю тему. — Чи вони вирішили, що якщо я у місті…