Лист 1

я вже не витримую, чого я повинна відчинятися безслівно? Я просто хочу жити спокійно, без постійних обзивань, без думки, що зараз прийдуть і знову будуть сварити. за що? та за будь-що! я раніше хотіла бути ідеальною дочкою, але це не цінувалося, якщо зроблю одне, то будуть сварити, що не встигла зробити інше, але якщо так, то який тоді взагалі сенс що - небудь робити? я можу зробити половину роботи по дому, але наварять за іншу, бо то все ж таки важливіше, приготую вечерю, але мне помию посуду - лінива, безвідповідальна, "А що посуд маю я мити після роботи?". Якщо так, то навіщо робити що небудь? все одно буду винною! 

Я просто хочу спокою, без тиску, без вічних "обовʼязків дівчинки". Я теж людина, я теж маю право на вибір, на визнання, на любов. Я не хочу, щоб тільки я обіймала, підтримувала, хоччу, щоб все це було і в мою сторону, хочу, щоб мене любили. Любили просто так, тому що я - це я. 

Я знаю, що батьки хотіли хлопчика, адже мама з самого початку придумала імена для 3 хлопчиків, а мене назвали так як сестру лише через те, що всі так звикли, так зручно, не треба запамʼятвувати ще одне імʼя. Хоча це звучить дрібно, але після того як я дізналась чому мене назвали саме так, то в голові склався пазл: я не окрема особистість, я просто тінь, зручна тінь. І на диво я народилась із твердим характером, вперта не через те, що маю якісь примхи, а щоб захистити свої інтереси. Я дуже часто чую маніпуляції з сторони мами, що щось заберуть, зроблять з телефоном, або з ноутбуком, який я купила на власні кошти. 

Я стільки намагалась вчитися, їхала на олімпіади і сподівалась, що мене нарешті похвалять, але в решті - решт виявилося, що це почали сприймати як належне. Коли зрозуміла, що вдома ніколи не буде підтримки, то перестала даже намагатися, але маніпуляції продовжувалися. "Я забороню тобі бачитися з твоєю подругою, допомагати в волонтерській команді, перестану оплачувати курси" і ще куча всього лише через дрібницю, за яку братам даже нічого не кажуть.

Олімпіади, подруга, навчання, команда - місця, де я можу відчути базову підтримку, визнання. Коли мені погрожують, то я не починнаю слухатися більше, я намагаюсь втекти звідси. 

Мені не підходить робота руками типу прибирання, тому яя не хочу йти на підробіток із мамою на роботу, мені легше працювати головою, думати. Мені це хотіли заборонити, бо мама боїться, що то складно і нестабільно. Але я - не вона, я окрема особистість. Я люблю математику, якої вона боїться, я хочу підтримки у виборі спеціальності, а не критики, що я не справлюсь. Я знаю, що можу впоратися, але подалі від дому.

Мені вже байдуже на слова мами, що ті, хто переїхають, стають "дівчатами легкої поведінки", бо я знаю, що я не така, я хочу зʼїхати, щоб отримати безпеку від постійної зміни настрою мами, від братів, які завжди будуть кращими, ніж я, хоч би що я нне робила, бо я дівчинка, я повинна, незважаючи ні на що, даже якщо я не складу НМТ, чи може не вступлю, я все одно зʼїду задля себе, свого спокою і здоровʼя. Краще я буду працювати, аніж терпіти все це і втрачати сили на те, щоб витримати цей тиск