Лист 1

я вже не витримую, чого я повинна відчинятися безслівно? Я просто хочу жити спокійно, без постійних обзивань, без думки, що зараз прийдуть і знову будуть сварити. за що? та за будь-що! я раніше хотіла бути ідеальною дочкою, але це не цінувалося, якщо зроблю одне, то будуть сварити, що не встигла зробити інше, але якщо так, то який тоді взагалі сенс що - небудь робити? я можу зробити половину роботи по дому, але наварять за іншу, бо то все ж таки важливіше, приготую вечерю, але мне помию посуду - лінива, безвідповідальна, "А що посуд маю я мити після роботи?". Якщо так, то навіщо робити що небудь? все одно буду винною! 

Я просто хочу спокою, без тиску, без вічних "обовʼязків дівчинки". Я теж людина, я теж маю право на вибір, на визнання, на любов. Я не хочу, щоб тільки я обіймала, підтримувала, хоччу, щоб все це було і в мою сторону, хочу, щоб мене любили. Любили просто так, тому що я - це я. 

Я знаю, що батьки хотіли хлопчика, адже мама з самого початку придумала імена для 3 хлопчиків, а мене назвали так як сестру лише через те, що всі так звикли, так зручно, не треба запамʼятвувати ще одне імʼя. Хоча це звучить дрібно, але після того як я дізналась чому мене назвали саме так, то в голові склався пазл: я не окрема особистість, я просто тінь, зручна тінь. І на диво я народилась із твердим характером, вперта не через те, що маю якісь примхи, а щоб захистити свої інтереси. Я дуже часто чую маніпуляції з сторони мами, що щось заберуть, зроблять з телефоном, або з ноутбуком, який я купила на власні кошти. 

Я стільки намагалась вчитися, їхала на олімпіади і сподівалась, що мене нарешті похвалять, але в решті - решт виявилося, що це почали сприймати як належне. Коли зрозуміла, що вдома ніколи не буде підтримки, то перестала даже намагатися, але маніпуляції продовжувалися. "Я забороню тобі бачитися з твоєю подругою, допомагати в волонтерській команді, перестану оплачувати курси" і ще куча всього лише через дрібницю, за яку братам даже нічого не кажуть.

Олімпіади, подруга, навчання, команда - місця, де я можу відчути базову підтримку, визнання. Коли мені погрожують, то я не починнаю слухатися більше, я намагаюсь втекти звідси. 

Мені не підходить робота руками типу прибирання, тому я не хочу йти на підробіток із мамою на роботу, мені легше працювати головою, думати. Мені це хотіли заборонити, бо мама боїться, що то складно і нестабільно. Але я - не вона, я окрема особистість. Я люблю математику, якої вона боїться, я хочу підтримки у виборі спеціальності, а не критики, що я не справлюсь. Я знаю, що можу впоратися, але подалі від дому.

Мені вже байдуже на слова мами, що ті, хто переїхають, стають "дівчатами легкої поведінки", бо я знаю, що я не така, я хочу зʼїхати, щоб отримати безпеку від постійної зміни настрою мами, від братів, які завжди будуть кращими, ніж я, хоч би що я нне робила, бо я дівчинка, я повинна, незважаючи ні на що, даже якщо я не складу НМТ, чи може не вступлю, я все одно зʼїду задля себе, свого спокою і здоровʼя. Краще я буду працювати, аніж терпіти все це і втрачати сили на те, щоб витримати цей тиск