РОЗДІЛ 19 ХРИСТИНА "Кожне слово"

Слова даються важко, кожна фраза ніби ковток розпеченого свинцю, а спогади, як тонкий шовковий шнурок на шиї — з наступною секундою стягується все міцніше і міцніше. Вечір переростає у ніч, моє дитинство — у стан дорослої жінки, яка не лякалась самотужки виховувати маленьку дитину без краплі досвіду і підтримки з боку рідних. Мені доводиться зізнатись у смерті матері, яка не витримала переїзду Ганни, про крах модельної кар’єри через навіяні сестрою страхи, про улюблену кав’ярню, яку довелось продати заради порятунку сина.

Не зчулися, як обоє сидимо на підлозі у передпокої, прихилившись до стіни. Я тримаю себе за коліна, Богдан, навпаки, розслаблено закидає ногу на ногу. Протягом всієї невеселої історії він жодного разу не перебиває, і жодне слово не сковзнуло мимо його уваги.

— Тобі стало легше? — тихо запитує, коли закінчую розповідь на глибокому вдиху.

— Рано чи пізно ти б дізнався про сина. За інших обставин я не приїхала б до тебе у столицю. Та не факт, що, подорослішавши, Макар сам не кинувся б на пошуки батька. А чи стало мені легше? — гірко розтягую губи в подібності усмішки. — Навряд. У мене таке враження, що стою на краю прірви. Мені не відомо, що станеться наступної хвилини, які зміни принесе новий день. А найголовніше — тепер я повністю залежна від чоловіка, якого зовсім не знаю.

— Я не монстр, Христино. Я ніколи не бив і не принижував твою сестру. У це можеш вірити.

— Шість років я була переконана у зворотному. Нелегко розвіяти міф, який слугував стільки часу щитом між тобою і Макаром. На все потрібний час.

— За час не хвилюйся. У нас його буде достатньо. Після всіх необхідних обстежень та аналізів Макар ляже на операційний стіл, а потім у нього почнеться нове життя, де буде присутня не лише мати, а й тато, бабуся, тітка. У мене велика родина.

— Мати, — шепочу в унісон. — Ти не заборониш Макарові називати мене матір’ю?

Богдан застигає на моєму обличчі довгим проникливим поглядом. Під ним почуваюсь піддослідною мишею, якій зараз винесуть вердикт: залишити в лабораторії, щоб продовжити експерименти, чи викинути геть, як відпрацьований матеріал. А я не хочу йти. Я життя свого не уявляю без малого смуглявого хлопчака, без його усмішки, голосу, тендітних рук на моїй шиї.

Богдан відривається від стіни та несподівано накриває широкою долонею мої пальці, ледь чутно стискає. У цьому жесті і розуміння, і підтримка.

Він хороший. Не такий, яким описувала Аня.

— Я вже говорив і повторю ще раз. Жодна сила у світі не здатна розлучити матір і дитину. Ти мати Макара і нею залишишся. Не накручуй себе. Краще зосередитись на майбутньому та подумати, яким чином вийти з непростої ситуації, заручниками якої ми стали завдяки хтивості моєї колишньої дружини.
Без поспіху відсмикує кінцівку, залишаючи у місці дотику приємне тепло. Накриваю пальці своїми, наче оберігаю цю невидиму точку, невидиму точку зв’язку між мною та Богданом.

Таранчук втомлено усміхається кутиками вуст.

— Все буде добре, Христю. — підбадьорює. — Все буде добре.

— Макар заслуговує на щастя. Він дуже хороша і чуйна дитина.

— Я зроблю навіть неможливе, аби він вилікувався. Вже пізно, ходімо спати, а вранці, на свіжу голову, вигадаємо спільний план, яким чином діяти далі.

Киваю на знак згоди. Я прийму будь-які умови заради хлопця, бо в мене немає іншого виходу, як вірити його біологічному батькові.

Чоловік підводиться, розминає затерплі ноги. Крадькома роздивляюсь його знизу догори. Високий, красивий, освічений, турботливий. Чому Ганна зраджувала йому? Що шукала кращого, коли і без того витягнула щасливий білет? Невже банальний секс здолав здоровий глузд?

«Хтивість моєї колишньої дружини», — гепає у скронях. Тільки зараз затуманений мозок тверезо оцінює обставини. Трясця! Я так розгубилась, що майже голяка перед Богданом у підступно коротенькому халаті. Я ж одягнулась всього на хвилинку, щоб перебігти з ванної у кімнату, яку обрала з трьох наявних, якнайдалі від власника квартири. Ще подумає, ніби звабити його хочу! Ніби я гуляща, як сестра.

Соромливо загортаю поли на грудях та похапцем встаю.

— Забув запитати. Ти щось їла? Якщо хочеш, замовлю вечерю.

— Ні, дякую! У холодильнику знайшла два останні яйця, тож приготувала омлет.

— Здебільшого я харчуюсь поза домом, або в мами. Вважай, тобі з яйцями пощастило.

Богдан так щиро усміхається, що мимоволі сміюсь у відповідь. Я на власні очі переконуюсь, наскільки він зайнятий клінікою, пацієнтами, красивими жінками. Часу на приготування їжі точно немає.

— А я люблю готувати.

— Залюбки скуштую. Завтра увечері нагадай дорогою заїхати в супермаркет за продуктами. Можеш навіть список скласти.

— Доведеться, бо на кухні миша повісилася.

Таранчук винувато розводить руками. Вперше за день він виглядає розслабленим, простим і щирим. Побажавши спокійної ночі, чоловік зникає за дверима ванної кімнати, з якої нещодавно вийшла я.

Страшно уявити, що зараз твориться в його голові й душі. Я б дуже не хотіла бути на його місці. Хоч мені в рази складніше.

У ліжку довго верчусь, перевертаючись з боку на бік. Голова гуде, а сон не йде.