РОЗДІЛ 17 БОГДАН "Дзеркало брехні"

Сьогоднішня вечеря у матері — це справжнісінький екзамен для моєї стресостійкості, бо все навалилось до купи, величезної купи, яку ніяк не можу розгребти. Припаркувавши машину, кілька хвилин просто сиджу в салоні, стискаючи пальцями по кермі. Нудотне передчуття вистави змушує залишатись на місці. Не хочу бачити Лідії та чергових спроб мами влаштувати моє особисте життя.

Зібравши залишки святого терпіння в кулак, заходжу в дім. У вітальні панує затишок, витає аромат важких жіночих парфумів, нависає скандал. Мама випливає з кухні, сяючи так, ніби я щойно отримав Нобелівську премію, а не провалив місію з порятунку дочки її подруги.

— Нарешті! Богданчику, ми вже зачекалися, — вона цілує мене в щоку, а я відчуваю дискомфорт всередині. — Мий руки і швидше до столу. Лідія привезла такий чудовий десерт!

Слідом за мамою з кухні з’являється Ліда, у сукні, яка занадто ідеально підкреслює її фігуру для дружнього візиту. Красива, статна, з бездоганними манерами. На її обличчі немає й сліду від вчорашнього переляку чи стресу після побитої машини. Лише хижий блиск в очах з-під довгих опущених вій.

— Привіт, Богдане, — промовляє лагідним тоном, яким зазвичай зустрічають коханого чоловіка з роботи. — Твоя мама розповідала, який у тебе був важкий день. Мені так ніяково, що я додаю тобі клопоту зі своїм автомобілем. Але у місті я не маю знайомих, які б простягнули руку допомоги. Ти ж не проти?

— Добрий вечір, — відповідаю стримано, ігноруючи кокетливий нахил голови і лукавий погляд дівчини, яку вчора запрошував до себе у ліжко. — Мамо, я ненадовго. У мене ще справи.

Боковим зором ловлю, як Лідія напружується. Її явно хвилює з ким і де збираюсь провести вечір і ніч. Ймовірно, своєю холодністю я ламаю щемливі плани завойовниці.

— Ой, ну хоч пів години! — мама підхоплює мене під лікоть, наче боїться, що втечу, та супроводжує на кухню. Закономірно, мені накрили поруч із Лідою. — Подивися на бідолашну дівчинку. Вона досі в шоці від тієї божевільної. Як можна було так понівечити чужу власність? Ти вже з’ясував, хто це зробив?

Ого! Оце сюрприз! Невже не розповіла мамі про сестру моєї колишньої дружини? Невже вирішила пограти у добру та чуйну принцесу, яка муху не скривдить? Не вірю. Під час конфлікту під стінами висотки Лідія показала себе справжню. У ній немає і краплини співчуття чи готовності жертвувати собою заради інших. Тільки вона одна. Тільки аби їй було комфортно.

Сідаю за стіл, а роздратування наростає зі швидкістю світла. Ліда підсувається ближче, її коліно майже торкається мого.

— Вона виглядала такою неврівноваженою, Богдане. Я навіть за тебе злякалася. Хто вона? Твоя колишня пацієнтка? Чи... — вона робить паузу, зазираючи мені прямо в очі. — Хтось із минулого?
Я повільно підіймаю погляд на Ліду. Вона майстерно грає роль жертви, але я бачу, як вона вичікує. Їй не потрібне відшкодування за ремонт. Їй потрібна інформація. Їй потрібно знати, хто така Христина і чому вона з’явилася в моєму житті.

У відповідь карбую кожне слово, намагаючись не зірватися і донести свою думку з першого разу.
— Я обіцяв оплатити ремонт — я це зроблю. Завтра заїдеш на СТО, менеджер чекатиме.

Мама зітхає, обмінюючись із Лідою багатозначним поглядом. Їй теж цікаво, хто вчора влаштував скандал. Страшно уявити, як вона відреагує на приїзд Христини, а про Макара взагалі мовчу. Ні, мама внука прийме з радістю, бо давно мріє про галасливий дитячий сміх в коридорах будинку, проте малий — це моє болюче минуле. Малий — це живе нагадування про Ганну і її ганебний вчинок стосовно нашого шлюбу. Впевнений, після встановлення мого батьківства, мама захоче позбавити Христю прав на хлопчика, щоб ніколи не перетинатись із Старицькими. Та я не можу цього допустити. Вона — справжня мати для Макара.
— Спробуй пиріг, — щебече Ліда, кладучи мені на тарілку найбільший шматок. — Тобі потрібні сили.

«Тобі не сили потрібні, Богдане, — шепоче внутрішній голос, — а терпіння. Бо якщо Ліда з мамою дізнаються про Макара раніше, ніж ти сам розберешся в цій каші, вони перетворять твоє життя на пекло».

Тільки-но я збираюся встромити виделку в пиріг, як у кишені піджака вібрує телефон. Серце робить кульбіт і врізається в ребра. Не дивлячись на екран, я вже знаю, хто телефонує. Втомлений мозок генерує одне пояснення дзвінка. Сергій нарешті докопався до правди.

— Вибачте, це терміново, — кидаю я та різко відсуваю крісло. Тіло проходить тремтіння, немов перед стрибком у прірву.

Ігноруючи розчарування на обличчі мами та застиглу посмішку Ліди, я буквально вибігаю на балкон.

Вечірня прохолода б’є в лице, але вона не здатна загасити пожежу, що розгорається всередині. Ковзаю тремтячим пальцем по зеленій сенсорній кнопці.
— Кажи, — промовляю сухим, надломленим голосом.

— Слухай, Богдане, — відповідає Сергій напружено, одночасно перекладаючи папери. — Ми підняли архіви пологового. Тут чортівня якась. У базі є повна карта ведення вагітності Ганни Старицької, тобто наявний кожен аналіз, кожен скринінг. А на Христину — нічого, нуль, дірка від бублика. Жодного запису про те, що вона взагалі ставала на облік.

Я міцніше стискаю перила балкона. Метал холодить долоні.

— То звідки взявся Макар Старицький?

— А ось тут найцікавіше, — Сергій робить ефектну паузу, набирає повні легені повітря. — Даних про пологи Ганни в цьому закладі немає. Вона ніби випала з системи на останньому місяці. Натомість того самого дня, коли мав народитися малюк, з’являється запис про термінові пологи у вісімнадцятирічної Христини Старицької без історії вагітності, без попередніх візитів. Просто приїхала і народила.