РОЗДІЛ 16 БОГДАН "Вона її сестра"

— Ти любиш свою роботу? — раптово запитує Христина.

Її пальці, сплетені у замок, лежать поверх струнких худорлявих стегон в коротких джинсових шортах. Біла сорочка з довгими полами підступно підібгалась, виставивши напоказ молочну гладку шкіру. Дівчина настільки поринула у свій світ, що не помічає, наскільки звабливо сидить у сусідньому кріслі. Додає:

— На мою думку, людина, яка рятує життя маленьким дітям, має чуйне серце.

— З чого такі висновки? — відповідаю питанням на питання. Добру часину дороги до моєї квартири вона мовчить. А зараз думки вириваються назовні, і мені кортить їх почути.

— По-перше, ти постійно спілкуєшся з дітворою, а вони, як ніхто, відчувають брехню та фальш. По-друге, ти милосердний і проявляєш співчуття.

— Серйозні заяви, — усміхаюся кутиками губ. — Маєш на увазі, проявив милосердя, коли дозолив пожити зі мною? Чи коли знайшов спільну мову з Макаром?

— Ну, моєму синові ти дуже сподобався, — відводить очі вбік.

Закушую губу, аби не озвучити свій закономірний висновок: ймовірно, малий відчув у мені близьку та рідну душу? Можливо, зв'язок між нами сильніший за роки вашої мовчанки?

— Він хороша дитина.

— І дуже спокійна. З народження з ним не було жодних проблем.

— Вибач, не моє діло, але де батько Макара?

Мимоволі у голосі проскакує іронія. Ми ж прекрасно знаємо відповідь. Я даю Христині останній шанс зізнатися самій, бо, отримавши позитивні результати розслідування Сергія, за свої подальші вчинки не ручаюсь.

— Йому не відомо про народження дитини. Про вагітність я дізналась згодом.

— Дивно. У вісімнадцять ти погодилась сама виховувати сина. Інша на твоєму місці негайно затребувала б обручку на пальці чи матеріальну допомогу.

— Я не інші, — бурчить під ніс.

— Це я вже втямив.

— Тема мені неприємна. Нехай минуле залишається в минулому.

Авжеж, легко говорити. Та твоє минуле увірвалось і несподівано перекреслило плани на майбутнє.

— Ти його кохала? — не відстаю від дівчини. Мовчить, а я продовжую: — Значить, кохала, якщо назвала сина на честь його батька.

Від цих слів Христина совається на кріслі, тепер пальці впиваються в шкіряну оббивку, залишаючи глибокий слід.

— А знаєш, що найцікавіше, Христю? Ти абсолютно не вмієш брехати. Приїхали, — вивертаю кермо у заїзд до житлового комплексу. Телефон на панелі приладів знову вібрує. Дзвінок з клініки. Медсестра повідомляє, що запізнююсь на прийом. Треба залишати дівчину облаштовуватись, а самому мчати на роботу.

Простягаю Христині ключі.

— Візьми і підіймайся в квартиру. Розкладай речі, я приїду за тобою близько шостої і відвезу до Макара.

— Ні, Богдане, я не можу залишатися у чотирьох стінах, коли моя дитина сама в лікарні. Йому там страшно без рідних.

— Я буду поруч.

— У тебе пацієнти. Тобі ніколи. Он телефон гарячий. Будь ласка, не відмовляй.

— Якщо не хочеш розкладати речі, сходи у відділок поліції і напиши заяву.

— Напишу увечері. Я  вчинила  як  справжян  дурепа. Нічого все одно не зміниться, а Макар сумуватиме за мною.

Бляха, не дасть зробити малому тест по-тихому, щоб ніхто з персоналу не знав і не сплітав інтриг за спиною.

В очах навпроти спалахують сльози, мить — розплачеться. Доведеться або змиритися, або виштовхувати силою із салону.

— Добре, — шиплю невдоволено. — Чекай в машині.

Хапаю її валізи з багажника та відношу на двадцять другий поверх. Коли спускаюся назад, набираю менеджера клінінгової компанії та прошу зробити прибирання в квартирі. Як не крути, а в мене довготривала гостя жіночої статі, яка не втратить нагоди зазирнути по закутках. Хтозна про що Христина спілкується з Ганною, і на які підлості здатна остання.

Ганна…

Раніше на її ім’я тіло озивалось бурею змішаних емоцій: від злості до суму, від ненависті до крапель кохання. Тепер душу тріпає невизначеність. Якщо Макар мій син, то де гарантія, що через кілька днів Ганна не з’явиться на порозі клініки, як день тому її сестра?

У машині застаю Христину за розмовою по телефону. Запримітивши мене, вона швидко прощається і ховає гаджет в сумку.

ЇЇ поспіх з телефоном б’є по нервах сильніше, ніж гудок швидкої. Кожне її слово зараз здається мені фальшивою нотою в добре відрепетированій виставі». Своєї поведінкою тільки нагнітає обстановку, тільки посилює підозри стосовно себе, тільки змушує мене діяти швидше. Аж не терпиться дочекатись дзвінка від Сергія і дізнатись правду. Через кілька годин Христина зізнається у всьому. Я притисну її так, що не матиме жодного шансу викрутитися.

— Все добре? — цікавлюсь, сідаючи за кермом.

— Так, подруга телефонувала. Хвилюється за Макара.

— Я теж хвилююсь. Найважче попереду, — карбую кожне слово, спостерігаючи, як вона здригається. Бо найважче — це правда, яку я з неї витягну.