РОЗДІЛ 15 БОГДАН "Рішення"

Долоні горять вогнем, пам'ятають її тепле тіло крізь тонку тканину футболки. Стискаю і розтискаю кулаки. А що робити з легенями, у які заповз підступний запах ніжної ванілі, запах її парфумів.

Обіймаючи та заспокоюючи дівчину, таку вразливу і беззахисну, на мить втратив самоконтроль. Я ніби внутрішньо відчув потребу захистити її, допомогти.

Вийшовши у під’їзд, старий і смердючий, прикладаю до підборіддя телефон, а мозок ретельно обкручує здобуту інформацію.

«Я втомилась, я борюся сама…».

Її голос товче у скронях, вкотре переконуючи, що Макар мій син, мій і Ганни, яка не наважилися розказати про вагітність. Цікаво, чому так вчинила? Єдине пояснення — сама не була певна, хто батько дитини.

Треба сьогодні зібрати матеріал на ДНК, а ще покопатись в медичній документації пологового, де народжувала Христина чи її неадекватна сестра. Правда випливе нагору, і я нікому не дозволю виховувати мого сина без моєї участі.

Набираю свого знайомого Сергія, який займає вагому посаду в особливій державній структурі. Рік тому я врятував його донечку, і він запропонував допомогу зі специфічних питань. Христина — це не лише специфічне питання, це надважлива подія, яка перевертає мій звичний ритм з ніг на голову.

— Привіт, допоможи, будь ласка. Я хочу знати, чи народжувала Старицька Христина і Старицька

Ганна. Дату і перелік пологових я скину в особисті.

— Так, без проблем, Богдане. Я назавжди твій боржник. До речі, я сам збирався телефонувати. У Маргарити післязавтра день народження. Ми всі будемо раді бачити на святкуванні тебе. Тож бери супутницю і приходь.

Кидаю побіжний погляд на двері у квартиру, де збирає речі Христина. Схоже на найближчий час супутниця визначена. Роблю глибокий вдих.

— Не можу нічого обіцяти, бо графік занадто щільний.

- Розумію, та доня чекатиме свого рятівника. А по твоєму питанню інформація буде до вечора.

— Дякую, друже. Чекатиму з нетерпінням.

Понад усе я хочу отримати відповіді на болючі питання, відповіді, які Старицька не поспішає озвучувати. Може чогось боїться?

Не Христя, а суцільна загадка. А ще наївна дурепа, бо хто ж ховає такі гроші в орендованій квартирі?
Зла немає на її легковажність.

У коридорі роздається шум. Зібралась.

Коли двері прочиняються, спершу показується дорожня сумка, за нею дівчина ще з однією валізою на коліщатках. Негусто. Справді, живе скромно. Свого часу її сестра не шкодували для себе коханої нічого. Мамі довелось вантажників наймати, щоб винесли після розлучення «жіночі дрібниці» на пожертвування.

Христина викликає довіру і повагу. Не кожна у вісімнадцять погодиться виховувати племінника як свою дитину. В інших вітер в голові, хлопці, клуби, розваги, а вона віддала в жертву пелюшкам найкращі роки та особисте життя. Впевнений, у дівчини немає хлопця чи залицяльника. Інакше приїхав би разом з нею, а не відпустив таку красуню у невідоме чуже місто. З останньої нашої зустрічі багато років тому гидке каченя кардинально змінилось, перетворившись у вродливу сексуальну блондинку, яка всіляко намагається приховати власну вроду. Їй варто по подіуму ходити, світ підкорювати…

— Щось не так? — вириває з роздумів. Виявляється, я буквально завис на її обличчі.

— Та ні, — стенаю плечима. — Це весь багаж?

Ствердно киває головою. Забираю у неї валізи і випадково торкаюсь пальців. Всього на мить, всього на долю секунди. Проте Христина відсмикує руку, як обшпарена, та ховає за спину.

Боїться? Ненавидить? Чи те й інше?

Та ненавидіти маю право з нас обох тільки я.

— Богдане, заїдемо дорогою у відділок поліції написати заяву про крадіжку. Злодіїв знайдуть і вони повернуть гроші.

— Христю, ти справді така наївна чи прикидаєшся? Коли їх знайдуть? Може рік пройти, два… А операція потрібна вже.

Вклякає на місці. Жорстокі, але правдиві слова вбивають залишки віри. Озираюсь. Родичка стоїть з широко розкритими очима. У них — відчай.

— Заспокойся, будь ласка. Я ж сказав, що зроблю операцію власним коштом.

— Я все поверну до копійки. А поки житиму у тебе, прибиратиму і готуватиму.

Саркастично хмикаю у відповідь.

— Перед весіллям твоя сестра так само говорила, а потім найняла куховарку і прибиральницю.

— Не рівняй мене з Ганною, — різко рубає. — Ніколи не рівняй.

Чи то нерви на межі, чи то дійсно втомилась воювати зі світом, але вона труситься від постійного стресу, від брехні, в яку заточилась.

— Розберемось, — промовляю, вдивляючись у широко розкриті очі. — Проте постав себе на моє місце. Я нічого не знаю про сестру колишньої дружини, бачу її третій чи четвертий раз. Зате колишню вивчив до молекул, її корисливу хватку і гниле нутро. І так, я зрівнюю вас . Зрівнюю, бо мою право.

А коли Сергій дістане інформацію, ще не так зрівняю за шість років мовчанки.

— Не думай, що мені з Ганною жилось краще, — шипить ледь чутно, а потім проходить повз мене і спускається першою. Образилась. Нехай! Мені повинно бути абсолютно байдуже до її почуттів. Шість років вона чхала на мої.