РОЗДІЗ 13 ХРИСТЯ "Несмілива"

— Я повинна тобі дещо сказати, — ковтаю слова.

В останню мить сміливість полишає мене, ноги підгинаються від хвилювання, душа летить прямісінько у п’яти. Стискаю і розтискаю кулики. А Богдан дивиться проникливо, немов зазирає в душу, шукає правду, яку мені так страшно озвучити.

Коли ми втрьох оговтались після небезпечної ситуації на стоянці клініки, я помітила, з якою цікавість й осторогою дивиться на Макара його справжній біологічний батько, як дивується схожості між ними, як вагання і сумніви розривають із середини. І попри все Таранчук не ставить відвертих питань, а займає вичікувальну позицію, бо хоче, щоб сама все розказала.

— Проходь, — прочиняє двері, вказуючи рукою у глиб кабіну та пропускаючи вперед.

Доводиться ковзати повз нього під проникливим прицілом чорних виразних очей, таких як у мого племінника. Порівнявшись, роблю глибокий вдих і припускаюсь величезної помилки, глянувши колишньому сестри у вічі. Я вдруге знаходжусь так близько від нього, знову в ніздрі заповзає знайомий з вчорашнього вечора аромат парфумів. На долю секунди завмираю на вродливому чоловічому обличчі, на гострих вилицях, акуратній коротенькій бороді. І так недоречно спадає на думку: скільки жінок він вклав у ліжко, скільки сердець безжально розбив, скільки дітей має, про яких не знає?

Так, стоп, Христино. Не над тим, що треба мізкуєш. Немає нічого важливішого за Макара і майбутньої операції.

— Сідай. Як говориться, у ногах правди немає.

Продираю горло. Ну, давай. Ти повинна сказати Богдану, що він батько, що життя дитини у його руках. Він має право знати. Він і без того здогадується.

— Дякую, та я стоятиму, — випалюю на одному подиху, стискаючи ручки сумки до побіління кісточок. Нервую до втрати самоконтролю.

— Боїшся, що після твоїх слів я накинуся чи виштовхаю за двері? — зводить брови, знущаючись. Частково я розумію його сарказм, адже яким тоном говорити з людиною, яка шість років приховувала від тебе сина?

Господи, а може він не здогадується, і я лише накручую ситуацію?

Не поспішай, Христино, не поспішай.

А Богдан, немов читаючи думки, обходить зі спини, обробляє руки антисептиком, який бере з невеличкої тумби біля дверей.

— Та не хвилюйся, гроші у мене є!

— Христино, я хіба сказав, що хвилююсь? Навіть якщо у тебе не було би грошей, я в змозі сам оплатити лікування племіннику.

Оте «племіннику» звучить так двояко, що перед очима меблі танцюють. Так і напрошується питання: має на увазі племінника мого чи його?

— Дивний ти, — промовляю вдихнувши. — Спершу відмовив у прийомі, тепер готовий стати благодійником для Макара. Я не встигаю за змінами твого настрою.

У мою адресу летять всі блискавки світу. Таранчук примружує очі, гостро скануючи з голови до ніг. Хоче щось сказати, та в останню мить втримується і натомість натягує губи в подібності усмішки.

— Це я в шоці від змін, які в моє життя принесла Христина Старицька. Та менше з тим. Розберусь.

Мимоволі тягнусь долонею до горла, поправляю невидиму удавку. Зараз час сказати, раз і назавжди зняти з плечей ярмо брехні.

— Що хотіла розповісти?

— Я …

А що буде, коли почує правду? Забере в мене малого? Чи відштовхне, як колись Ганну? Попри бажання серця йому довіряти, розум закликає не поспішати та дати витримку.

— Ти повинна сказати мені, що… — допомагає.

— Я віру в позитивний результат операції. Та я хочу сказати про всяк випадок, що я не можу бути донором для Макара. У нас різні групи крові. У мене друга, а в нього…

— Четверта, знаю, — киває підборіддям. — І знаю, хто у разі чого допоможе.

— У вас навіть донори є ?

— Так, наявний один екземпляр з четвертою групою крові, вагою сімдесят дев’ять кілограмів та зростом метр вісімдесят. А головне — здоровий, бо регулярно проходить медогляд та здає аналізи, ще займається спортом і не має шкідливих звичок. Хочеш, надам його медичну довідку? Я тримаю її столі, під руками.

— Богдане, я не …

— Донор навіть схожий за кольором волосся, формою обличчя, прорізом очей.

Мить — він вибухне від люті. Мить — я втрачу дитину.

— Я ж говорила, що «Богданія» найкраща клініка.

— Христино, — випльовує моє ім’я крізь зуби. Не такої відповіді чекає. Спроба розбавити розмову жартівливим тоном підливає масла у вогонь, поглиблює конфлікт. Навколо простір зменшується, наповнюється густою важкою енергетикою. Нам обом варто заспокоїтись. Скандал і сварка не покращать паскудну ситуацію, створену спогадами про болюче минуле.

— Скажи, будь ласка, за Макаром приглянуть, поки я з’їжджу на квартиру за грошима? Я так розумію, ти проведеш операцію найближчим часом, тож необхідно внести оплату.

Мовчить, вилиці аж скриплять від напруги. Забуваю дихати, а в свідомості спрацьовує інстинкт — тікати. Я не знаю, що чекати далі. У Таранчука є зв’язки і чималі статки, він без проблем зробить тест ДНК та докопається до медичної документації шестирічної давності у нашому місцевому пологовому.