РОЗДІЛ 9 ХРИСТЯ "Мій"

— Христинко, привіт! Ти довго не телефонувала, тому вирішив сам набрати. Вдалось потрапити сьогодні на прийом?

Андрій говорить бадьоро і швидко, перекрикуючи голосні баси музики на другому плані. Мабуть, знову влаштував у гаражі шумну тусовку для друзів. Хлопець любить відпочити у компанії товаришів, інколи ці гуляння затягуються до самісінького ранку і переростають у нестерпний головний біль та погане самопочуття протягом наступного дня. У таких випадках доводиться закривати СТО, або кидати замовлення на підлеглих. Андрій займається ремонтом автомобілів у тому ж селищі, де раніше я мала власну кав’ярню.

Ми познайомилися, коли моя автівка поламалась якраз навпроти його «гаражів», як звик називати авто майстерню. Хлопець одразу погодився подивитись стареньку металеву красуню, а згодом запросив на побачення. Якось закрутилось, завертілось і вперше у моєму житті з’явився чоловік. Чому вперше? Раніше я не мала часу забивати голову стосунками, бо треба було доглядати і виховувати Макара, займатися кав’ярнею, домашніми справами, які повністю лягли на мої плечі після смерті матері.

Поява Андрія змінила звичний ритм одноманітної буденності, додавши у нього романтичних рожевих тонів та змусивши себе відчути жінкою. Виявляється, дуже приємно, коли про тебе турбуються, бажають спокійної ночі, дарують маленькі дрібниці і просто знаходяться поруч. Єдиним недоліком є моя відраза до затяжних гулянок. Андрій запевняє, що проблема в тому, що я не звикла розважатись, занадто рано ставши дорослою. Можливо… Я люблю тишу і свіже гірське повітря.

— Привіт, — відповідаю з неприхованою радістю в голосі. — Завтра Макара подивиться нейрохірург Таранчук. Але він вже погодився на операцію. Я тільки-но від нього, — випалюю на одному подиху.

По інший бік зв’язку западає німа мовчанка, у якій кроки порожнім поїздом видають розкотистим громом.

Закушую губу. Схоже мої слова Андрій приймає занадто буквально.

— Зараз майже дванадцята ночі, — карбує хлопець. — Якого біса ти ще не вдома?

Останнє питання звучить криком. Таке враження, що ревнивий чоловік спіймав дружину «на гарячому». Але я не дружина і ревнувати не давала підстав.

— Заспокойся, будь ласка, і не верзи нісенітниць.

— Я роблю висновки з твоїх слів. Жодна порядна дівчина не обговорюватиме майбутню операцію у настільки піній час. Тут напрошується один висновок: або ти зраджуєш мені, аби тримає за повного ідіота.

— Або ти ревнуєш, — долаю спокійним тоном. В Андрія запальний характер, з ним варто поводитися без зайвих емоцій, вогню та спалахів гніву. Хлопець хороший і добрий, потім відійде і ще проситиме вибачення за безпідставні звинувачення.

— Я хочу почути нормальне пояснення, — видихає у трубку.

— Таранчук мій давній знайомий.

— Не смішно. Вибач, але не вірю, що світило медицини навідувався у ваше село.

Закатую очі і роблю глибокий вдих. Колись, пообіцявши сестрі мовчати про батька Макара та тримати в таємниці її минуле, я жодного разу не розпатякала зайвого, хоч сусіди пліткували відверто в очі. Проте зараз ситуація виходить з-під контролю і нова пожертва в ім’я чужих таємниць вартуватиме кохання.

— Богдан Таранчук — колишній чоловік моєї сестри Ганни. Тільки нікому ні слова. Ніхто не повинен дізнатися, ніхто.

— Ого! — спромагається відповісти Андрій. Чую його рване дихання, через сотні кілометрів вловлюю збентеження.

— Спершу він відмовив, і мені довелось їхати до його будинку, чекати там під під’їздом, вмовляти, просити.

— Отже, вмовила?

— І ледь не загриміла у відділок поліції. Уявляєш, його дівчина влаштувала такий скандал, що сусіди викликали правоохоронців.

— Її можна зрозуміти. Посеред ночі до її коханого клеїться довгонога сексуальна блондинка.

— Андрію, годі! Ти перегинаєш палицю. Я думаю виключно про Макара.

— Отож, ти переймаєшся тільки сином і забулася про мене. Хоч би зателефонувала.

Слідом за докором роздається голосний жіночий регіт на другому плані. А моє серце боляче пропускає удар. Одна справа, коли відпочиває з хлопцями, інша, коли перебуває у компанії з дівчатами. Щось лихе і неприємне стискає в горлі спазмом.

— Не хотіла відволікати від важливих справ. Я ж розумію, як втомлюєшся, як працюєш з ранку до ночі, як намагаєшся заробити гроші.

— Так, я стараюсь заради нас, — відтаює Андрій, радий лестощам. — Коли повернешся додому, ми серйозно поговоримо.

— Головне, щоб з Макаром все було гаразд.

— Цей ваш Таранчук класний лікар. Обіцяв — зробить.

— Є ще один момент, який не дає спокою…

Застигаю під дверима в орендовану квартиру. За секунду я зайду всередину, обійму малого, та у цей момент я хочу почути підтримку з боку Андрія.

— Операція дорога, — продовжую. — Реабілітація також потягне чималу копійку. Тих грошей, які отримала за продаж кав’ярні, може не вистачити. Мені доведеться позичати.

— Слухай, я трохи не маю як, бо вже хлопці гукають. Зателефонуй завтра.

— Добре, — опускаю очі. — Наберу після обіду, скажу результати огляду.