РОЗДІЛ 6 ХРИСТЯ "Начувайтесь"

Чхати я хотіла на принципи безпринципного чоловіка. Бісить його зверхність. Дратує власна меншовартість в його очах! Хто я на фоні багатих клієнтів клініки «Богданія»? Нуль! Порожнє місце. Безперспективний баласт. Я не влаштовую імідж лікувального закладу навіть з грошима. До речі, останніми грошима, які вдалось зібрати завдяки продажу невеличкої кав’ярні в сусідньому більшому селищі від мого маленького гірського села. Ця кав’ярня була моєю мрією, гарантом моєї та Макара фінансової стабільності. А тепер немає ні мрії, ні надії на успішну операцію. Таранчук все розтрощив спільно з рудоволосою хвойдою, яка немає нічого людського в серці.

Чхати я хотіла на відповідальність за пошкодження чужого майна. Супутниця Богдана плювала на мої проблеми, відтягуючи за лікоть у ліфт. Тож заслуговує на відповідь аналогічною монетою.

Нічого! Я вам влаштую романтичний вечір. Проведете його в екстремальних умовах. Невидима сила штовхає вперед. Різкими кроками я виходжу з багатоквартирного елітного будинку, де колись жила моя сестра з успішним гадом Таранчуком. Супроти височенної будівлі я схожа на маленьку комашку. Та я сильна! А сильна комашка здатна перетворити життя Богдана на пекло.

Швидким поглядом знаходжу червону машину, на якій парочка приїхала за продовженням. Чатуючи на колишнього родича згори, я бачила обриси автівки і приблизне місце розташування. Господи, хоч би не помилитись, бо права на помилку я не маю. В орендованій квартирі на околиці столиці на мене чекає Макар. Доводиться оплачувати няні понаднормові години за подвійним тарифом, бо рідних у чужому місті немає. Я взагалі, сама як палець.

Залізна красуня виблискує яскравим кольором супроти ліхтарів на прибудинковій території. Гарна. Ідеальна. Аж шкода псувати. На мить завмираю у ваганні. Але ж її власниця не шкодувала хвору дитину, коли говорила, що на ранок проблема втратить значення.

— Начувайтесь! — промовляю сама до себе, підвівши голову на останній поверх, де в цей час загоряється світло у вікнах.

Зібравши силу волі в кулак, вибираюсь на капот машини, яка одразу заходиться противним звуком сигналізації. Гепаю ногами по металу. Він прогинається під вагою, залишаючи величезні вм’ятини.

— Отримуй, Богдане, сповна! Тепер ти точно зі мною поговориш! А ще відремонтуєш машину коханки, бо в протилежному випадку вона видряпає тобі очі.

Таранчук та його розфуфирана дамочка один одного вартують. Два самозакоханих егоїсти. Крізь виття сигналізації роздається голосний крик дівчини з останнього поверху. Погрожує? Чудового!

Злажу з капота та, підшукавши камінця, шкрябаю дверцята. Тепер совість моя спокійна. Ніхто не має жодного права ображати мене чи Макара.

— Пришелепкувата! Що ти робиш? Ти знаєш, скільки ця машина коштує? Тобі життя не вистачить зі мною розрахуватись! Я по судах тебе затягаю, у в’язниці сидітимеш!

З під’їзду вибігає руда, за нею — Богдан. Куди і слід дівся від вдаваної культури незнайомки. Через слово у мою адресу летить добірний мат.

— Моя проблема не зникне до ранку, — шиплю у вічі кралі. — Без згоди Таранчука на операцію я нікуди не піду.

— А не треба йти. Навпаки, залишайся, бо я викликаю поліцію. Ти суспільнонебезпечна і тебе варто ізолювати від людей, — пасує вона.

— Богдане, вгамуй ненормальну подругу, бо я за себе не ручаюсь, — підтягую рукави сорочки.

— Ану тихо обоє, — гаркає він у відповідь. — Зовсім втратили здоровий глузд?

— Ти кого захищаєш?

— Лідо, вгамуйся, будь ласка. І так складно.

— Складно? А як же моя машина? Хто її ремонтуватиме?

— Я не стану, у мене грошей немає і дитина хвора.

— Чим ти думала, коли плигала по капоті?

Перекошене від люті обличчя не віщує нічого хорошого. Ця Ліда рішуче налаштована стерти мене з лиця землі.

Поки ми лементуємо, хтось з мешканців будинку проявляє стійку громадську позицію та викликає поліцію. Сині проблискові маяки на службовому автомобілі приводять до тями усіх. Ситуація виходить з-під контролю. Одне діло погрожувати правоохоронцями, інше — мати з ними справу.

— Суши сухарі, — злісно шепоче Ліда, коли екіпаж різко гальмує біля пошкодженої машини, у якій продовжує працювати сигналізація. — Богдан не стане тебе захищати.

Остання фраза викликає щире здивування. Чого б це Таранчук став мене вигороджувати? Йому, навпаки, на руку, якщо зикну з поля зору.

А як же мій Макар? Липка хвиля страху пробігається з голови до ніг. Ох даремно я спровокувала сварку та ще чужу машину потовкла. Перегнула палицю.

— Доброї ночі! Що за крики? Чому порушуєте громадський порядок?

— Зафіксуйте, — Ліда тицяє пальцем на автівку. — Ця дівчина без жодного приводу пошкодила мою машину, поводиться неадекватно та несе загрозу оточенню. Арештуйте її негайно! Таким місце за ґратами.

— Яка причина конфлікту? — запитує інший поліцейський.

— А причини немає, — розводить руками. — Вона без жодного пояснення та причини вирішила поламати мою машину. Ми взагалі вперше зустрілись хвилин двадцять тому.

— Так, документи, — перебиває її правоохоронець. — Спершу встановимо вас, а потім причину скандалу.