РОЗДІЛ 5 БОГДАН "Божевільна родичка"

— Поїхали моєю машиною у твою квартиру. Хочу подивитися, як живе світило сучасної медицини і просто красивий чоловік, — муркотить на вухо Лідія, пригортаючись до грудей.

Слід визнати, цілується вона неперевершено. Початок вечора обіцяє незабутню палку ніч. Впевнений, нова знайома здивує у кілька підходів.

— Не підлещуйся. Я не люблю зайвої похвали, — проводжу долонею по спині, пропускаю крізь пальці пасма довго світлого волосся.

— Скромний чоловік — рідкість у наш час. Мені неймовірно пощастило познайомитись з таким екземпляром, — її долоні обіймають передпліччя, натякаючи на потужні м’язи, які регулярно треную у спортивному залі.

— Пощастило, — відповідаю, підігріваючи грайливий настрій красуні. Але у моїх планах спільного майбутнього немає, зовсім скоро ми розбіжимось шукати чергових партнерів. — Хочеш — викличу таксі?

— Не варто. Я ж не пила. А водійка я класна. Тобі сподобається, — звабливо закушує нижню губу, а потім хапає за зап’ястя та тягне до червоної автівки.

— До речі, ти зайняла моє місце для паркування.

— Я перепрошу, — хитро сміється, розмістившись у шкіряному салоні.

Складається враження, що дочка маминої подруги ладна мене з’їсти просто тут, не від’їжджаючи від будинку і не соромлячись вуличних ліхтарів, що освітлюють прилеглу територію. І байдуже, що можуть вийти мама чи сестра.

— Сильно не гони, ніч надворі.

— Авжеж, любий.

Машина заходиться голосним ревом двигуна і майже одночасно тендітна долоня накриває пах, делікатно ковзає, натякає на ексклюзивну поїздку. Лідія впевнена, що зуміє залишитись поруч завдяки палкому, шаленому сексові.

Наївна...

Хоча перспективна у плані сексу.

Авто набирає швидкості, спідометр перевалює за позначку, дозволену в межах населеного пункту. А разом з тим рука Ліди витворяє чудеса.

Від двояких почуттів небезпеки та задоволення зносить дах.

Біля багатоквартирного будинку, де одразу після одруження з Ганною придбав сучасну простору квартиру для сімейного гнізда, дівчина гальмує і виконує різкий маневр.

— Ого!— видихаю.

— Це лише початок. Сьогодні ми відстібнемо ремені безпеки абсолютно, — пристрасно шепоче в губи.
Відстань від машини до під’їзду долаємо, заціловуючи один одного. Ліда уміє розпалити вогонь бажання, сильний вогонь, який змусить запам’ятати її надовго. Страшно уявити, зі скількома чоловіками ця свята простота здобувала нелегкий досвід. Не здивуюсь, якщо зроблений нею подарунок моїй мамі, презент від попереднього коханця.

У ліфті шаленство продовжується. Злітаючи зі швидкістю світла на останній двадцять другий поверх, дівчина готова віддатись сповна.

Проте секс у ліфті — останнє, що зроблю в житті.

— Ти неймовірний. Дуже-дуже хочу тебе.

— Дотерпи до квартири, — сміюсь.

— Ні, — тремтить в моїх руках. — Я зараз вибухну.

Стулки розтуляються на заповітному поверсі, випускаючи розчервонілих, доведених до точки зриву, збуджених чоловіка і жінку.

— Веди…

Лідія роздягає мене на ходу. Ґудзики сорочки один за одним піддаються тонким пальцям. Потім настає черга паска. Її руки повсюди, стогони — грішні і безсоромні.

Тягнусь у кишеню штанів за ключами.

— Кахи…

Оте «кахи» у тиші самотнього коридору у пізній час доби звучить як грім серед ясного неба. Почулось? Повільно переводжу погляд на об’єкт за два метри від моїх дверей.

— Кахи… Я дуже перепрошую, та Богдане ми можемо поговорити?

Христя робить крок до нас, а ми, наче вкопані, так і застигаємо на місці: я стискаю долонею півкулю третього розміру, вона морочиться з паском.

Розуміння приходить швидше, ніж нова знайома відпускає ширінку. Відскакую від Лідії, мов хлопчак, застуканий строгою матір’ю за поцілунком з однокласницею. Увесь романтичний настрій вилітає в трубу.

— Ти що тут робиш? — гнівно запитую колишню родичку, якій вистачає нахабства після скандалу в клініці й безпідставних звивань припхатись до мене додому і чатувати під дверима. Цікаво, як проскочила всередину?

— На тебе чекаю, — спокійно відповідає, не зводячи проникливого погляду. Для дівчини не існує Лідії, не бачить її, не звертає найменшої уваги на пікантність ситуації. — Ти зобов’язаний приділити мені час. Твій племінник помирає.

— Любий, що меле ця навіжена? — оживає Ліда.

— Не бери до голови.

— Не буде брати. Такі до голови не беруть, тільки до …

Христина різко зиркає на мою супутницю, красномовно натякнувши, яку хвойду бачить в її нафарбованому улесливому обличчі.

— Здається, ми про все поговорили, — карбую кожне слово.

— Я не піду звідси, поки ти не скажеш «так». Від тебе залежить...

— Від мене о десятій вечора нічого не залежить! — зриваюсь на крик. Бачить Бог, вона дратує до бісиків. Її невдоволено підтиснуті повні губи, рівні брови, зведені на переніссі, холодні блискавки в чорних очах, а голосне — непробивність, вбивають залишки людського в серці. Залишки, які свого часу не знищила її зрадниця-сестра.