РОЗДІЛ 4 БОГДАН "Руда"

Мама живе у приватному секторі. Територія обгороджена, на в’їзді — охорона, тож навіть миша не проскочить повз камери відеоспостереження, натикані по периметру. Інколи мені здається, що людей тут охороняються як політиків. Всі захищені.

Біля двоповерхового будинку припарковані три автомобілі: мами, сестри і … уявлення не маю, кого запросили на невеличкий родинний бенкет. Загалом, вибір тут невеликий. Мама зазвала незаміжню дочку чергової знайомої, або сестра притягнула подругу, якій не терпиться побачити моє прізвище замість свого у паспорті.

Відчайдушні спроби одружити мене відверто дратують. Жінки не опускають рук, вкотре наголошуючи на необхідності обзавестися сім’єю та дітьми. Не розуміють, що один раз обпікшись, вдруге добровільно в аналогічне ярмо голову не всуну.

Дістаю квіти та подарунок, роблю глибокий вдих, вгамовуючи хвилю обурення від споглядання автівки яскравого червоного кольору, яка зайняла моє місце у подвір’ї. Машина жіноча, кермо в чохлі з блискучих паєток, на дзеркалі дальнього вигляду — мила рожева киця. Отже, у будинку чекає потенційна наречена. Шкода, що доведеться розбивати мрії на ласий шматок у моєму обличчі.

Мама, почувши дзвінок, одразу виходить з вітальні у передпокій. Зі щасливою усмішкою на обличчі обіймає, цілує у щоки.

— Богданчику, синочку, нарешті ти приїхав. А ми зачекалися.

Мама виглядає молодою і привабливою жінкою, завжди у хорошому настрої та з позитивним мисленням, що у наш час справжня рідкість. У неї добре серце, справжнє. Після трагічної загибелі тата в автотрощі вона не зуміла покохати когось іншого, і присвятила своє життя двом дітям. Виключно завдяки її старанням та підтримці я обрав професію, яку обожнюю і зумів побудувати блискучу кар’єру.

— Привіт, матусю. Сердечно вітаю з днем народження і бажаю залишатися завжди такою усміхненою і відкритою. Прийми мій маленький скромний подарунок для гарного настрою.

— Ох, Богданчику, — сплескує в долоні, коли простягаю оксамитовий чорний футляр з ювелірною прикрасою. Знаючи її любов до ексклюзивних незвичних дрібничок, цього разу прикупив медальйон знаків зодіаку. — Яка краса синочку.

— Братику привіт! — приєднується з вітальні Ірина, моя сестра. З цікавістю дівчина підходь ближче і зазирає у футляр. — Ого, ти перевершив самого себе.

Жінки роздивляються прикрасу, цілком забувши про гостю, яка плавно випливає слідом за ними. На мить наші погляди схрещуються. У лагідних спокійних очах відбивається весняна зелень, яскраве літнє сонце і приваба золотистої осені. У дівчині навпроти ніби змішались всі стихії одночасно, ніби природа чотирма порами року відтворилась в ній — худорлявій, високій рудоволосій красуні у невагомій пастельній сукні з пишним подом до колін. У ній ідеально абсолютно все: від фігури до повних грудей третього розміру, верхівки яких звабливо виплигують з тугого корсета. Так і хочеться стати за її спиною, смикнути за смужку і звільнити їх з твердого захисту. Незнайомка злегка розтулює губи, вдихає на повні груди, від чого корсет ледь не тріщить на жіночих персах.

Потім вона без поспіху заправляє за вухо локон, сором’язливо опускає вії. Свята чистота. Свята чистота для моєї матері і пристрасна левиця для мене. Під сором’язливими пухнастими віями палає пристрасть, багатообіцяльна пристрасть.

— О, Богдане, подарунок настільки спантеличив, що мить геть забули познайомити тебе з Лідією, дочкою моєї студентської подруги. Лідія проїздом у столиці, але знайшла хвилинку завітати і привітати від імені матері з днем народження. Поглянь, яку красу мені подарувала, — з цими словами вона торкається мочки вуха, показуючи витончені золоті сережки. Розкішний подарунок як для простої студентської подруги. — До речі, з кулоном вийде чудовий комплект, прикраси ідеально підходять одна одній.

Розпізнаю тонкий натяк на ідеальність нашої пари. Матері Лідія дуже подобається. Дівчина несміливо підходить ближче, простягає тонку руку для привітання. Коли долоня опиняється у моїй, вловлюю дикий жар її тіла. Довше належного дивимось у вічі. Більш ніж дозволено тримаю її кінцівку у своїй. Лідія не проти. Приязна усмішка прикрашає повні, підведені матовою помадою, вуста.

— Рада знайомству, Богдане Богдановичу. Для мене в радість потиснути руку живій легенді сучасної медицини.

— Ну, ми на дні народженні. Пропоную перейти на «ти». Не люблю офіційність.

— Залюбки, можна просто Ліда, — дарує фірмову усмішку, від якої лід скресає у найлютіший мороз. Розтягую губи у відповідь. Лідія — чудова розвага на одну ніч. Гріх не скористатись можливістю, яка сама проситься у твоє ліжко.

— Діти, проходьте за стіл. Наша дорога Клава наготувала безліч смаколиків. А торт який спекла! Пальчики оближеш!

— Мамо, я на дієті, — докірливо коситься Іринка.

— А ти, Лідо, теж на дієті? — пошепки запитую дівчину, простягаючи лікоть. — Позбавляєш тіло приємних моментів?

Хитро зблискує очима, наївно вважаючи мене легкою здобиччю.

— Я люблю довго спалювати калорії, у кілька підходів, — жартує.

На щастя, мама із сестрою йдуть попереду і не чують святої простоти, яка вже подумки святкує перемогу та складає список гостей на весілля.

За столом нова знайома сідає поруч, делікатно орудує столовим наряддям, акуратно доправляє шматочок за шматочком до рота, без поспіху пережовує. З такою граційністю не соромно вийти у люди. Подумки прикидаю найближчі заплановані заходи і схиляюсь до рішення запросити Лідію скласти мені компанію. Дівчина гарна, не нав’язлива, має шанс затриматись на кілька днів.