РОЗДІЛ 3 БОГДАН "Совість"

Христина повільно проводить поглядом невидиму лінію від зап’ястя до моїх очей.

— Чужим немає ніякого діла до моїх родичів, тому на твої питання про особисте не відповідатиму, — гнівно видає. У ній стільки злості, що аж стає цікаво, з якої причини мене звинувачують в найважчих гріхах людства. Що такого насплітала колишня дружина, що сестра прирівнює мене до демона?

— Через розлучення з Ганною ти склала помилкову думку про Богдана Таранова. Я не настільки поганий, повір.

— Авжеж повірю, — корчить скептичну гримасу. — Більше вірити нікому, лише корисливому лікарю.

Не встигаю видихнути, як дівчина широким кроком йде до дверей, з шумом закриває їх за спиною та зникає, залишивши по собі сум’яття та густий шлейф східних парфумів. Гарний запах, як їхня власниця.

Важко опускаюсь у крісло. На столі — завал, паперової роботи назбирався вагон і теліжка. А поверх всієї купи лежить медична документація Макара Макаровича Старицького, мого хворого шестирічного племінника.

Так стоп, Богдане, у тебе немає племінників. Він звичайний пацієнт, мати якого відчайдушно намагається обійти вимоги та потрапити на хірургічний стіл без черги.

Але щось не в’яжеться, щось не дає спокою і сили волі відкласти історію хвороби малого.

Зиркаю на вікно, за яким літній спекотний день добігає завершення. Літо цьогоріч жарке, задуха не дає спокою ні вранці, ні вночі. Я з мукою переношу підвищену температуру повітря, почуваюсь втомленим і сонним. Голова гуде до запаморочення. І, на жаль, на найближчі тижні похолодання не передають.

Випиваю пігулку знеболювального та відкидаюся на спинку крісла. Повіки заплющуються на автоматі. Мені слід розслабитись, відійти від метушливої новоспеченої родички. Та перед очима постає її тонкий вразливий силует, аристократичні риси обличчя, гострі чорні очі, які наскрізь пропалюють вогнем.

«Макар єдиний, хто у мене залишився. Заради нього я готова на все. Навіть лягти у ліжко з таким самозарозумілим, пихатим снобом як ти», — тараторить у скронях.

Схоже, ситуація в Христини безвихідна, раз кидається подібними словами. У її розумінні я демон з демонів, та заради порятунку сина вона готова переступити через себе, відкинути гордість і заплигнути в штани самому чортові. А отже, готова зрадити чоловікові. У хлопчика ж є батько, повинен бути, бо у непорочне зачаття якось не вірю. Ще припускаю варіант ЕКЗ.

Так, підраховуємо. У її шістнадцять ми познайомились, два роки я жив з Ганною, шість з хвостиком, як розбіглись. Отже, дівчині десь двадцять чотири, а народила виходить у вісімнадцять. Сумніваюсь, що у вісімнадцять здорова розумна дівчина схоче процедуру ЕКЗ.

Залишається тільки зальот природним шляхом.

Від роздумів вириває обережний стук у двері. Здогадуюсь, хто стоїть з протилежної сторони і хто прийшов перепрошувати за робочий косяк.

— Заходь, Тамаро, — гукаю.

Поріг несміливо переступає медсестра з рецепції. На підмальованому яскравим макіяжем обличчі та міцно стиснених губах грає розгубленість і каяття.

— Богдане Дмитровичу, я намагалась зупинити цю навіжену. А вона так швидко проскочила в кабінет, що не встигла викликати охорону. Вибачте, будь ласка. Більше не повториться.

— З Христиною і мені довелось складно. Чия була зміна, коли вона вперше принесла документи на ознайомлення?

— Моя. Позавчора вона поводилась гідно, не лементувала, не погрожувала. А сьогодні влаштувала скандал, ніби з ланцюга зірвалась.

— Згадай, що Старицька говорила позавчора. Можливо, якусь деталь сказала про рідних?

Прикушую язик. Богдане, не лізь у минуле, не цікався Ганною, не рви шрами на серці.

— Нічого такого, — знизує плечима. — Лише те, що близьких у них немає.

Вдихаю і видихаю. Христина… Макар… Відголос минулого і проблема сьогодення, яка не дасть спокою.

— Я пояснила, що у нас графік, що місць на шість місяців немає. Проте дівчина залишила документацію і запевнила, мовляв, власник клініки обов’язково знайде для них вікно.

— Повертайтесь на пост.

На жаль, одним перепрошую ситуацію не виправити. Христина несподівано увірвалась у моє життя та просто так з нього не зникне.

Кидаю побіжний погляд на товстеньку теку хворої дитини. Погане передчуття кроїть душу. Якщо дівчина поспішає з операцією і готова піти на все заради порятунку малого, ситуація критична.

Затягнувши спекотне стисле повітря на повні гурди, розгортаю залишені цією навіженою папери.

З кожним наступним рядком серце у грудях зрадницьки додає ударів. Записи колег, аналізи, попередні обстеження — все це свідчить, що хворобу виявили занадто пізно, зменшивши шанси Макара на порятунок до мінімуму. І навіть поспішна операція не гарантує позитивного результату, бо втрачено найважливіше — час.

Зараз хлопцю шість років, восени повинен піти в перший клас, ганяти з однолітками, сміятись, бавитись іграшками. І аж ніяк не чекати останнього дня. Це несправедливою

«Якби перед тобою стояла не Христина Старицька, а впливовий товстосум, був би таким самим принциповим? Відмовив би?»